Навчання за межами Криму дало йому змогу глибше зрозуміти природу колоніального гніту, який переживали мусульманські народи в Російській імперії. Його участь у русі джадидів — модерністському освітньому русі мусульманського світу — сформувала світогляд, у якому поєднувалися просвітницький раціоналізм і національно-релігійна ідентичність. Айвазов писав у пресі ще у молоді роки, співпрацюючи з такими виданнями, як «Терджиман» Ісмаїла Гаспринського, що мало суттєвий вплив на становлення його політичного мислення.
Його повернення до Криму, хоча й вимушене після арешту османською поліцією, стало початком багаторічної боротьби за реформу кримськотатарського суспільства. В Алупці він заснував школу нового типу — мектебе-усул-джедид — у якій застосовували світську методику навчання, викладали кримськотатарською мовою та надавали освіту дівчатам. Цей крок став революційним, але й надзвичайно ризикованим у релігійно-консервативному середовищі.
Негативна реакція релігійного духовенства, місцевої еліти та навіть державної влади свідчила про масштабну опозицію реформістським ініціативам Айвазова. Фізичні напади, погрози, а зрештою й примусове закриття школи були свідченням того, наскільки глибоко укорінений був спротив модернізації кримськотатарського освітнього середовища.
На перетині публіцистики, революційної політики та пантюркізму
З кінця ХІХ століття Айвазов дедалі більше занурюється в політичну діяльність. Його участь у таємній організації «Неджат» демонструє прагнення до формування автономної державності кримських татар у багатонаціональному Криму. Ця організація, що пропонувала модель Криму як «швейцарії Сходу», вписується в контекст модерних націоналістичних рухів, що зростали в імперських колоніях.
Особливе місце в діяльності Айвазова займає публіцистика. Газета «Ватан Хадимі», що видавалась у Карасубазарі, стала не лише прес-органом організації «Неджат», а й платформою для поширення ідей джадидизму, світської освіти та критики російського самодержавства. Репресії з боку імперської влади не лише закрили газету, а й фактично зруйнували мережу шкіл, які вона підтримувала. Айвазов змушений був покинути Крим, жив у Москві, Єгипті, Швейцарії, Стамбулі, вів приватне викладання, перебував під постійним тиском репресивних органів.
Зустрічі Айвазова з провідними діячами пантюркізму — Юсуфом Акчурою, Алі-беком Гусейнзаде, Абдуллою Субхі, Мехметом Еміном Юрдакула — дозволяють зрозуміти, що він розглядав кримськотатарське питання в ширшому тюркському контексті. Його участь у створенні «Тюрк Дернегі», згодом — «Тюрк Ожагі», пов’язує його ім’я з транснаціональними націоналістичними мережами, що розгорталися від Криму до Близького Сходу.
П’єса Айвазова «Neden bu hale kaldık?» (укр. «Як ми сюди потрапили?»), опублікована в Баку в 1907 році, стала літературним маніфестом його ідеології. У ній він намагався пояснити занепад кримськотатарського суспільства, пов’язуючи його з освітньою відсталістю, релігійним фанатизмом і політичною пасивністю. Цей твір не лише окреслює його погляди, а й містить внутрішню критику джадидизму, яка свідчить про складність його власної позиції.
Вершини політичної діяльності та трагічний фінал
Після Лютневої революції 1917 року Айвазов опинився в центрі політичного життя Криму. Його обрання до Центрального виконавчого комітету Всекримського мусульманського з’їзду, участь у роботі Тимчасового мусульманського революційного комітету та згодом — у Всеросійському мусульманському з’їзді — зробили його одним із головних архітекторів національного проєкту кримських татар.
Айвазов активно долучився до створення Кримської Народної Республіки. Його дворазове обрання головою Народного Курултаю та дипломатична діяльність в Османській імперії засвідчують високий рівень довіри до нього з боку кримськотатарської політичної еліти. Він не тільки брав участь у формуванні політичної стратегії, а й залишався культурним посередником, редагуючи газету «Міллет» і далі пропагуючи ідеї модернізації.
Проте доля його, як і багатьох інших діячів кримськотатарського національного руху, виявилася трагічною. У 1920-х роках радянська влада почала поступову ліквідацію будь-яких незалежних ініціатив, особливо пов’язаних із національною самосвідомістю. Хоча певний час Айвазов ще займався науково-педагогічною діяльністю, публікувався, його поступово ізолювали від громадського життя. Він став жертвою сталінського терору, був заарештований і 17 квітня 1938 року розстріляний як «націоналіст».
Іван Гудзенко
