Водночас значний податковий тягар лягав на плечі третього стану, до якого належали представники буржуазії, робітники та селяни. Ситуація вимагала реформ, однак кожна спроба реорганізувати систему оподаткування стикалася з опором привілейованих верств населення.
Калонн і його пропозиції
У лютому 1787 року королівський уряд під керівництвом генерального інспектора фінансів Шарля-Олександра де Калонна спробував розв’язати проблему дефіциту бюджету. Калонн запропонував реформи, що передбачали збільшення оподаткування привілейованих верств населення — дворянства та духовенства, які до того часу уникали податкових зобов’язань. Він також запропонував скасування деяких привілеїв та більш справедливий розподіл податкового навантаження. Щоб отримати підтримку своїх пропозицій, Калонн скликав збори «нотаблів» — збори представників дворянства, прелатів (вищих церковних чинів) та кількох представників буржуазії.
Однак збори нотаблів, що мали стати опорою для проведення реформ, відмовилися взяти на себе відповідальність за ці зміни. Вони не бажали втратити свої привілеї та наполягали на скликанні Генеральних штатів — представницького органу, що не збирався з 1614 року. Генеральні штати складалися з представників трьох станів: духовенства, дворянства та третього стану (простолюдинів). Калонн зазнав невдачі, а його реформаторські плани були заблоковані.
Аристократичне повстання: початок протестів
Після невдачі Калонна, його наступники також намагалися впровадити податкові реформи, однак їхні зусилля стикалися з опором привілейованих класів. У відповідь на ці спроби почалося так зване аристократичне повстання. Однією з найбільш помітних подій стало протистояння між королем та парламентами, судовими органами, що представляли дворянство та мали значний політичний вплив. Парламенти відмовлялися реєструвати королівські едикти, які передбачали реформи, зокрема щодо податків, тим самим паралізуючи діяльність уряду.
У травні 1788 року король Людовик XVI видав едикт, що обмежував повноваження парламентів, посилюючи їхню залежність від королівської влади. Це призвело до ще більшого загострення конфлікту. В різних містах Франції, таких як Париж, Гренобль, Тулуза, Діжон та По, почалися масові протести. Окрім політичних вимог, ці протести також були зумовлені економічними труднощами, спричиненими поганим врожаєм 1788 року, що призвело до підвищення цін на продовольство і загального зубожіння населення.
Роль Жака Неккера
У відповідь на зростання напруженості король Людовик XVI вирішив піти на поступки. У 1788 році він знову призначив Жака Неккера міністром фінансів. Неккер, який раніше обіймав цю посаду і був відомий своєю реформаторською діяльністю, вважався ліберальним політиком, що підтримував модернізацію фінансової системи. Одним із перших кроків Неккера стало оголошення про скликання Генеральних штатів, які повинні були зібратися 5 травня 1789 року для обговорення подальших реформ. Крім того, Людовик XVI, прагнучи знизити напруженість у суспільстві, фактично надав свободу преси, що стало важливим кроком у напрямку розширення прав і свобод.
Вибори до Генеральних штатів та свобода преси
З виборами до Генеральних штатів, які відбулися з січня по квітень 1789 року, країну охопила нова хвиля політичної активності. У кожній провінції виборці складали cahiers de doléances — збірники скарг та побажань, у яких висловлювали свої очікування від майбутніх реформ. Особливістю цих виборів було те, що третій стан, який представляв більшість населення, отримав 600 депутатів, тоді як дворянство та духовенство мали лише по 300 депутатів. Це заклало основу для подальших конфліктів між станами, оскільки третій стан прагнув більшого політичного впливу і зміни існуючої системи влади.
Одночасно зі свободою преси у Франції почався справжній інформаційний бум. Країну заполонили брошури, памфлети та листівки, в яких обговорювалися питання реформ, державного устрою та майбутнього країни. Багато з цих видань мали радикальний характер, закликали до кардинальних змін у суспільстві і сприяли формуванню революційної свідомості серед широких верств населення.
Наслідки аристократичного повстання: шлях до революції
Аристократичне повстання 1787–1789 років стало першим серйозним викликом королівській владі напередодні Французької революції. Воно показало, що навіть привілейовані верстви населення готові протистояти королю, якщо їхні інтереси перебувають під загрозою. Водночас ці події продемонстрували слабкість монархічної системи і нездатність Людовика XVI контролювати ситуацію в країні.
Повстання привело до скликання Генеральних штатів, які стали першою сходинкою до революції. Політична та соціальна напруга, економічна криза і зростання популярності революційних ідей створили передумови для масштабних змін, що незабаром охопили всю Францію.
Іван Гудзенко
