У 383 році, за рекомендацією Папи, Арсенія запросили до Константинополя, де він став наставником синів імператора Феодосія I — Аркадія та Гонорія. Цей період його життя, тривалістю 11 років, виявився лише передмовою до головного духовного подвигу. Покинувши імперський двір, Арсеній вирушив до Скітської пустелі в Єгипті, приєднавшись до відлюдників, чий спосіб життя став символом радикальної відмови від світу.
Наприкінці IV століття вторгнення кочових племен мазіків змусило Арсенія покинути Скіт і шукати притулку в Трої біля Мемфіса. Ця подорож, тривала та повна небезпек, стала частиною його аскетичного досвіду. Подібно до біблійних пророків, він інтерпретував ці події як Божественне випробування. Останні роки свого життя Арсеній провів у молитві та настанові учнів, серед яких був і чернець Даниїл, що залишив опис його зовнішності: високий, виснажений постом, з рисами, що виражали глибоку внутрішню гармонію.
Його вчення підкреслювало:
- Безмовністьяк шлях до єднання з Богом.
- Відчуженість від мирської слави— відомий його вислів: «Арсеній, втеки від людей — і спасешся».
- Суворість до себепри милосерді до інших.
Арсенія шанують як святого в Еладській православній церкві та східних католицьких традиціях. Його духовні принципи вплинули на розвиток як східного, так і західного чернецтва, зокрема через труди Йоана Кассіана, який переніс ідеї єгипетських отців до Європи.
Сьогодні його цитати використовуються в духовній літературі, а життя залишається взірцем для тих, хто шукає глибини віри поза матеріальними цінностями. Пам’ять святого відзначається 19 липня — дня, коли Церква згадує його перехід у вічність.
Іван Гудзенко
