Служіння при дворі Феодосія Великого
Народжений у заможній і знатній родині, Арсеній здобув освіту, гідну представника римської еліти. Ймовірно, він був посвячений у диякони Папою Дамасом I. Близько 383 року, за рекомендацією Папи, Арсенія запросили до Константинополя на службу імператору Феодосію I. Йому доручили особливо відповідальну місію — виховання спадкоємців престолу, синів Аркадія та Гонорія. Протягом одинадцяти років він перебував при дворі, але зрештою обрав шлях духовного усамітнення.
Відхід у Лівійську пустелю
Полишивши світське життя, Арсеній оселився в Скиті — відомому центрі раннього християнського чернецтва в Лівійській пустелі. Його життя вирізнялося суворим аскетизмом: постійною молитвою, мовчанням, відмовою від мирських розмов та розкоші. Проте вторгнення кочових племен змусило його залишити Скит і переселитися до стародавнього Мемфіса.
Мандруючи пустелею близько п’ятнадцяти років, Арсеній зберігав незмінну вірність своєму духовному ідеалу. Біограф і учень, чернець Даниїл, описував його як високого і худорлявого старця, чий зовнішній вигляд та суворий спосіб життя ще більше підсилювали його славу. За переказами, він прожив понад сто років.
Духовна спадщина та твори
Візантійські автори приписують Арсенію численні духовні вислови, частина яких увійшла до знаменитої збірки V століття «Вислови отців». Його найважливіші твори включають «Повчання та настанова» — практичний посібник для ченців, що підтверджує його авторитет як духовного наставника.
Окрему цінність має його коментар до Євангелія від Луки — «Про спокусу Закону», який поєднує біблійне тлумачення з роздумами про аскетичне та споглядальне життя. Обидві праці збереглися у виданні «Patrologia Graeca» (т. 65–66), підготовленому Жаном-Полем Мінем у XIX столітті.
Образ у християнській традиції
Арсеній Великий став символом радикального зречення від мирських почестей заради духовної досконалості. Його життя поєднало в собі римську освіченість, досвід державної служби та зразковий аскетизм. Для чернечих спільнот Сходу й Заходу він залишився уособленням ідеалу пустельника, чия мудрість і сьогодні є орієнтиром для тих, хто прагне життя в молитві та тиші.
Іван Гудзенко
