Історичне коріння терміну
Перші зафіксовані згадки про розрізнення апріорного та апостеріорного знання зустрічаються у працях логіка XIV століття Альберта Саксонського. Його визначення цієї дихотомії вплинуло на подальших філософів, таких як Готфрід Вільгельм Лейбніц, який продовжував використовувати ці терміни. У нефілософських контекстах ці вирази іноді використовуються і сьогодні, хоча їхня сучасна філософська інтерпретація зосереджується більше на епістемологічних відмінностях.
Апріорне знання в контексті Канта
Кант зробив розрізнення між апріорним і апостеріорним центральним у своїй «Критиці чистого розуму» (1781; 1787), що стало основою його епістемологічної теорії. Для нього антитеза між цими двома типами знання полягала у протиставленні необхідної істини та умовної істини. Необхідна істина — це та, що не може бути заперечена без протиріччя, і вона характерна для апріорних суджень. Такі судження є універсальними і не залежать від досвіду. На противагу цьому, апостеріорні судження мають умовний характер, оскільки ґрунтуються на досвіді і можуть підлягати виключенням.
Особливо важливим для Канта було пояснення синтетичних апріорних суджень, які він бачив як фундаментальні в математиці. Це означало, що існують знання, які не просто пояснюють поняття, а й розширюють їх зміст і є істинними незалежно від досвіду. Вчення Канта про простір, час та категорії, як форми, накладені розумом на досвід, стало ключем до розуміння таких суджень.
Погляди на апріорне знання в історії філософії
Хоча саме поняття апріорного знання отримало свою сучасну форму завдяки Канту, інтерес до цього питання існував ще з часів античності. Платон у своїх діалогах «Менон» і «Федон» стверджував, що знання геометричних істин є не чим іншим, як пригадуванням того, що душа споглядала у безтілесному існуванні до народження. За його думкою, такі знання існували вічно і не залежали від чуттєвого досвіду.
Святий Августин, середньовічний християнський філософ, погоджуючись із деякими положеннями Платона, запропонував ідею, що вічні ідеї походять від Бога, який просвітлює людський розум. Пізніше Рене Декарт пішов ще далі, вважаючи, що всі необхідні ідеї для апріорного знання є вродженими.
Сучасні дискусії про апріорне знання
У XX столітті філософія зробила ще один крок у розумінні апріорного знання. Томас Гоббс запропонував теорію, за якою необхідні істини є результатом правил, що регулюють використання мови. Цю теорію підтримали представники логічного емпіризму. На думку цієї школи, істини, пізнавані апріорі, є побічним продуктом нашого мовного апарату.
У 1970-х роках американський філософ Саул Кріпке кинув виклик кантівській інтерпретації, переконливо доводячи, що існують істини, які необхідно пізнаються лише апостеріорно, і водночас є твердження, які умовно істинні, але можуть бути пізнані апріорі.
Апріорне знання залишається однією з найважливіших тем у філософії, яка продовжує привертати увагу мислителів від античності до сучасності. Його дослідження проливає світло на природу людського мислення та можливість здобуття знання незалежно від чуттєвого досвіду. Теоретичні підходи до цього питання еволюціонували, проте основна дилема — як можливо пізнати істину без досвіду — досі залишається актуальною.
Іван Гудзенко
