Присяжні, що складалися з афінських громадян, визнали його винним і винесли смертний вирок шляхом отруєння болиголовом. Водночас саме ця судова промова стала одним із найвпливовіших документів західної інтелектуальної традиції.
Головні мотиви та зміст промови
У тексті Сократ пояснює, що причиною його непопулярності стало прагнення до перевіреного життя. Він критикує поверхневу мудрість риторів, поетів та ремісників, підкреслюючи, що його пошук істини виник після відповіді Дельфійського оракула. Оракул заявив, що немає нікого мудрішого за Сократа, і той почав випробовувати людей, намагаючись збагнути сенс цієї відповіді.
Його діалогічний метод, спрямований на викриття незнання, робив його небажаним співрозмовником та створив образ людини, що «псує молодь». Сократ стверджує: він не вводить нових богів, а лише слухає «божественний знак», який утримує його від помилкових учинків. Цей знак, як і критичний спосіб життя, не вписується у традиційний світогляд Афін.
Вирок і останнє слово Сократа
Після оголошення вини Сократ відмовляється просити пом’якшення покарання. Він відкидає пропозиції висунути альтернативний вирок, бо не вважає себе злочинцем. Його позиція підкреслює суперечність між філософським способом життя та політичними звичаями Афін.
У заключній промові він не виявляє жалю, наголошує на невідворотності смерті й переконує суддів, що справжня загроза для міста — не філософи, а ті, хто вдається до несправедливих звинувачень.
Значення твору в культурній традиції
«Апологія Сократа» стала символом захисту свободи думки та моральної автономії. Платон використовує суд як приклад зіткнення між філософією та владою, демонструючи, як критичне мислення може сприйматися як суспільна небезпека.
У тексті відсутня точна трансляція реальної промови — Платон створює літературний образ, близький до історичного Сократа, але водночас підсилює його моральний авторитет. Саме через «Апологію» Сократ постає одним із головних етичних взірців європейської думки.
Іван Гудзенко
