Книга стала відгуком на іншу, написану єзуїтським полеміком Петром Скаргою «Собор Брестський». Автором займається відповідна позиція з виступом щодо папської політики та дій, які звершувало українське духовенство. Філалетом застерігається небезпека польсько-шляхетської політики, яка передбачає соціальне гноблення українського і білоруського населення, що може призвести до народного повстання.
Книга як полемічна література набула популярності, а аткож вплинула і викликала визвольний рух серед населення України і Білорусії. На думку дослідників вказаний твір міг бути підписаний під псевдонімом такого собі Мартина Броневського – протестанта, королівського секретаря, близького знайомого острозького князя Костянтина, організатора з’їзду 1599 року, приближеного до константинопольського патріарха Кирила Лукаріса.
Полемічний твір Філалета поділений на чотири частини відповідей, адресованих причетникам унії зі Святим Престолом в Римі.
Перша частина відповіді стосувалася власне тих справ, до яких вдавалися ті, які проводили Берестейський синод, причетні духовні та світські особи, непоправного вчинку, введеного у трибунальську книгу Великого князівства Литовського. Тоді ж як друга частина зачепила складені обставини подібних вчинків митрополита і прихильників- уніатів, які засуджені Філалетом. Третя частина трактує папську владу за допомогою Євангелія, святих отців, а сам полеміст стверджує, що в жодній костельній історії ніде про це не згадується.
Четверта частина Апокрисису ставить ребром питання підпорядкованості одному із церковних ієрархів – східному патріарху чи папі римському. Крім того, усе підтверджено автором місцями Священного Писання, святих отців церкви. Христофор Філалет, захищаючи позицію пригнобленого православного люду одностайно стверджує, що ніякої користі з об’єднання не буде, попереджаючи про важкі наслідки. Влучно автор підкреслює приповідку: «Двір римський не просить про вівцю або не прагне вівці без вовни» (тобто зацікавлення прибутком і земельним наділом людини, а не споглядання на убогий стан).
Правильно зауважує Христофор: хто ділився десятиною – тому привілеї, а хто не мав – на того ніхто й не дивився. Цікавлять римських єпископів власності (матеріальна нажива), бо ж хочуть витурити православних, зайнявши натомість їхні місця, маєтки; пропонуючи братню любов – ошукати і під таким виглядом шукати угоди.
І врешті закінчуючи розділ, Філалет просить Божої допомоги про те, щоб зберегтися від такої « отруєної спокуси» і щоб ніхто не вступав у лави таких духовних осіб, що продалися «лукавому». Усвідомлюючи результат такого «братання», автор не уникає можливості приведення до чогось доброго.
Настільки правдивими і глибокими є думки православного полеміста Христофора Філалета щодо унії і трагічних наслідки після неї, куди було втягнене мирне українське і білоруське суспільство, оплотом котрого являлася православна, а не католицька віра.
Пегас
