Коріння уявлення про Антихриста можна знайти в юдейській традиції, зокрема в Книзі Даниїла (7:25), написаній близько 167 р. до н. е. Тут йдеться про правителя, який піддасть переслідуванню святих і намагатиметься змінити закони і часи. Цей текст, на думку більшості вчених, відсилає до елліністичного правителя Антіоха IV Епіфана, який прагнув викорінити юдаїзм. Однак, оскільки ім’я Антіоха не згадується, пізніші покоління могли відносити пророцтва до інших гнобителів, включаючи римських імператорів, таких як Нерон.
Новий Завіт також надає важливі тексти для розвитку концепції Антихриста. Хоча термін «Антихрист» прямо не використовується в Другому посланні до Фесалонікійців або Об’явленні Івана Богослова, обидва твори говорять про майбутнього переслідувача. У цих текстах він описується як «Звір з безодні» або «Звір із моря» (Об. 11:7; 13:1). У Посланні до Фесалонікійців (2 Фес. 2:1-12) його називають «людиною гріха», яка сяде в храмі Божому і проголосить себе Богом. Наприкінці часів Христос переможе його, знищивши його «духом уст своїх» і «яскравістю приходу свого» (2 Фес. 2:8).
Середньовічні інтерпретації Антихриста детально розвинули уявлення про його особу та правління. Один із найвідоміших трактатів на цю тему був написаний у X столітті монахом Адсо з Монтьє-ан-Дера, який у своєму листі до королеви Франції Герберги окреслив образ Антихриста як пародійного антипода Христа. Згідно з його поглядами, Антихрист народиться від повії, його служіння розпочнеться у віці 30 років, він творитиме фальшиві чудеса, правитиме три з половиною роки, відбудує Єрусалимський храм і переслідуватиме християн.
Однак Йоаким Флорський, відомий мислитель XII століття, розвинув іншу концепцію, стверджуючи, що Антихрист — це не лише одна постать, а ціла низка переслідувачів християнства, серед яких він називав таких історичних осіб, як Нерон, Мухаммед і Саладін. Він також передбачав настання тисячолітнього царства після поразки великого Антихриста.
Сучасне сприйняття Антихриста змінилося. Починаючи з XVI століття, зокрема завдяки Мартіну Лютеру, поширюється думка, що Антихрист — це не конкретна особа, а радше колективне втілення зла, що протистоїть Христу. Наприклад, Лютер ідентифікував папство як Антихриста. У XX столітті окремі постаті, такі як Беніто Муссоліні, також асоціювалися з образом Антихриста.
Вплив образу Антихриста простежується і в масовій культурі. У кіноіндустрії його зображують у фільмах на кшталт «Дитина Розмарі» (1968) та «Омен» (1976, 2006), а також у сучасних страхах перед технологічними нововведеннями, які можуть символізувати «знак звіра» — число 666.
Таким чином, образ Антихриста пройшов складну еволюцію, від біблійного пророцтва до символу вселенського зла в культурі й богослов’ї.
Іван Гудзенко
