Антифонт працював логографом, тобто автором судових промов, які виголошували не він сам, а його клієнти. В умовах афінської судової системи, де кожен громадянин мав захищати себе особисто, послуги професійного автора промов були надзвичайно затребуваними. Особливо це стосувалося періоду після Пелопоннеської війни, коли Афіни переживали хвилю доносів, звинувачень і політичних розправ. Судова риторика Антифонта поєднувала логічну строгість, чітку аргументацію та стриманий стиль, що вирізняло її серед пізніших зразків аттичного красномовства.
До нашого часу збереглося п’ятнадцять творів Антифонта. Три з них є реальними судовими промовами, виголошеними у справах про вбивство, зокрема «Про вбивство Ірода», «Про хоревтів» і «Про мачуху». Решта дванадцять текстів об’єднані у так звані тетралогії — навчальні комплекси, створені для вправ студентів риторики. Кожна тетралогія містить чотири промови, що моделюють судовий процес з боку обвинувачення та захисту.
Окрім риторичної діяльності, Антифонт відіграв визначну роль у політичній історії пізньокласичних Афін. Він був головним ідеологом та стратегом антидемократичного перевороту 411 року до нашої ери, який привів до створення олігархічної ради Чотирьохсот. Ця спроба змінити політичний устрій Афін відбулася в умовах тривалої війни зі Спартою та глибокої внутрішньої кризи.
За свідченням Фукідіда, який докладно описав ці події у своїй «Історії», саме Антифонт був автором плану революції та механізмів її реалізації. На відміну від інших учасників змови, він рідко виступав публічно. Історик пояснює це тим, що репутація Антифонта як надзвичайно проникливого і небезпечного мислителя викликала недовіру серед демократично налаштованих громадян. Водночас у вузькому колі політичної еліти він користувався значним авторитетом.
Після падіння режиму Чотирьохсот Антифонта було притягнуто до суду за звинуваченням у державній зраді. Його захисна промова, за оцінкою Фукідіда, була найвеличнішою з усіх, які будь-коли виголошувалися підсудними за їхнього життя. Попри блискучу аргументацію, суд визнав Антифонта винним, і його стратили.
Антифонт постає як фігура, у якій поєдналися інтелектуальна строгість, політичний радикалізм і трагічна доля мислителя, що заплатив життям за свої переконання.
Іван Гудзенко
