Гауді виріс у провінційній Каталонії, на середземноморському узбережжі Іспанії. Він походив із родини мідника, і знайомство з ремеслом з дитячих років, ймовірно, вплинуло на його особливе відчуття матеріалу. Архітектор ніколи не одружувався і все життя підтримував тісний зв’язок із родиною.
У 1869–1870 роках він переїхав до Барселони, тодішнього інтелектуального центру Каталонії. Навчання в архітектурній школі тривало довше, ніж зазвичай: військова служба та побутові труднощі змушували його робити перерви. Проте саме в цей час Гауді знайомився з найновішими мистецькими ідеями, які пізніше переростуть у його унікальний стиль.
Пошук стилю
Перші проєкти Гауді ще відчутно наслідували вікторіанську пишність та декоративність. Він поєднував геометричні форми з фактурною цеглою, різьбленим каменем, керамікою та металевими орнаментами. У деталях цих робіт помітний вплив мудехару — стилістичної традиції, що поєднує мотиви ісламського і християнського мистецтва Іспанії.
Показовими прикладами цього етапу стали Casa Vicens (1878–1880), El Capricho (1883–1885), Палац Ґуель та інші барселонські проєкти кінця 1880-х років. Згодом архітектор почав експериментувати з неоготикою та бароко, проте вже після 1902 року остаточно відійшов від стандартних класифікацій.
Розвиток власної архітектурної мови привів Гауді до створення збалансованих конструкцій, які спиралися на принципи органічного формоутворення. Він порівнював будівлю з деревом, де кожен елемент працює на загальну стабільність. Так з’явилися нахилені колони, лускаті та хвилясті поверхні, паруболоїдні та гелікоїдальні форми — те, що сьогодні вважають візитівкою його архітектури.
Особливо яскраво ці принципи втілено у Віллі Белл Есгард (1900–1902), Парку Ґуель (1900–1914) та Церкві Колонії Ґуель (1898–бл. 1915). Тут Гауді створив систему тонких оболонкових склепінь і нахилених колон, що гармонійно поєднували естетичний задум із конструктивною логікою.
Житлові шедеври Барселони
На початку ХХ століття Гауді зводить дві будівлі, які стали іконами модернізму: Будинок Бальо (1904–1906) та Будинок Міла (1905–1910). Перше спорудження — це смілива реконструкція, де архітектор перетворив фасад на хвилеподібну структуру, що нагадує морський горизонт. Майже кожен елемент Будинку Бальо має образну природу, і цей зв’язок із морською стихією робить його однією з найупізнаваніших споруд архітектора.
Будинок Міла, відомий також як Ла Педрера, створений як ансамбль вигнутих форм і складних несучих структур, які працюють без традиційних прямих стін. Архітектор використовував систему колон і склепінь, розподіляючи навантаження подібно до природних структур. Ці будівлі стали символами Каталонії та її культурної ідентичності.
Саграда Фамілія
Храм Святого Сімейства став головним проєктом життя Гауді. У 1883 році він прийняв на себе керівництво будівництвом, а з 1910-х років повністю присвятив себе цій роботі, фактично живучи на території майстерні. У складних кресленнях і моделях Гауді переосмислив готику, створивши нову систему вертикалей, світла та простору.
Його бачення передбачало ліс гелікоїдальних колон, гіперболоїдні склепіння та складну систему фасадів, де кожний елемент мав богословський та символічний зміст. На момент смерті архітектора був завершений лише один трансепт з вежею, однак його задум став основою для подальшого будівництва, яке триває у XXI столітті.
У 2010 році Папа Бенедикт XVI освятив храм як базиліку.
Гауді і каталонський модернізм
Архітектор посідав важливе місце в русі Renaixensa — каталонського культурного відродження, що прагнуло відновлення регіональної самобутності та протистояло кастильській централізації. Його творчість стала виразним втіленням каталонської культурної програми, яка поєднувала мистецтво з політичною та національною ідеєю.
Пізнє визнання та вплив
Гауді загинув у 1926 році після того, як його збив трамвай дорогою на вечірню. Похований він у крипті Саграда Фамілія. Після смерті архітектора його творчість на деякий час втратила популярність: 1920–1930-ті роки були періодом раціоналізму, що відсунув органічні ідеї на другий план.
Ситуація змінилася в 1960-х роках, коли архітектори, художники та інженери почали активно досліджувати його конструктивні рішення. Сучасні бетонні оболонки, скульптурні форми та експресивна архітектура ХХ століття значною мірою надихалися саме Гауді.
Іван Гудзенко
