Антіохійська православна церква утворена у ранньохристиянський період апостолом, єпископом Петром та фарисеєм, гонителем Савлом із Тарса. Колишній переслідувач адептів вчення Ісуса Христа у місті Дамаску прийняв віру і був охрещений з іменем Павло, став великим богословом в новозавітні часи, займаючись місіонерською діяльністю. Саме в Антиохії утворилася спільнота, яка отримала назву «християни». Антіохійська церква була заснована близько 37 року нашої ери. Її будівництво приписують апостолу Павлу та Варнаві. Єпископом Антіохійської кафедри було поставлено Ігнатія Богоносця. Створення першої богословської школи започатковано пресвітером Лукіаном.Власне вона займалася систематизацією християнської доктрини, залишила велику літературну спадщину отців Церкви. Слід відмітити, що церква виростила видатних науковців та ораторів, в її віддалених безлюдних місцевостях несли християнський подвиг східні аскети — засновники монастирів, зокрема такі як Іоан Ліствичник, Єфрем Сирін.
З неї вийшли відомі особистості, які відіграли вирішальну роль у становленні вчення Східної церкви. Це насамперед захисник православ’я , вчитель і отець Церкви, константинопольський архієпископ Іоан Золотоустий; богослов, іконо шанувальник, аскет систематизатор християнської доктрини віри Іоан Дамаскин, а також засновник чернецтва у Палестині, упорядник уставу для антиохійських ченців Іларіон Великий. Вселенський собором 525 року було зазначено, що антиохійський єпископ проголошується єдиним головою свого округу.
Під юрисдикцією Антіохійської церкви перебували наступні області: Аравія, Сирія, Фінікія, Месопотамія, Кілікія, Палестина, Кіпр. Після Ефеського собору 431 року майже всі східні єпархії відкололися внаслідок впливу несторіанства. Халкідонський собор 451 року вирішив цю проблему наступним чином: Антиохія отримала статус патріархату, а її глава отримав перевагу за честю після римського та константинопольського патріархів. За рішенням собору близько 58 єпархій перейшли до Єрусалимської православної церкви. В результаті осудження монофізитства відбувся поділ цієї церкви на дві групи. Перші — це ті, які залишилися вірними православній вірі, інші – які схилилися до монофізитства. Таким чином, тих, які зберегли православ’я стали називати мелькіти, противників — яковіти (від імені засновника Якова Барадея).
Прихильники православ’я переважали в елліністичних прибережних містах, тоді я монофізити — здебільшого у сільській місцевості внутрішньої частини Сирії. Як наслідок протистостояння у Антиохійській церкві закінчилося тим, що у 550 році н.е. вона остаточно була розділеною на православну та сирійсько – яковітську церкву. З 702 -704 рр. престол антиохійського патріархату стає вакантним місцем для ченців, які відзначалися поширенням релігійного культу відлюдника Марона. Ними було утворено свій патріархат – маронітський в місті Антиохії.
Після завоювання Сирії Візантією було встановлено мелькітський патріархат, який прийняв візантійський обряд та канон православної церкви. У зв’язку із завоюванням хрестоносцями Палестини та утворенням їхніх державних володінь антиохійська кафедра змушений була переміститися в Константинополь, так як антиохійського патріарха було вигнано, а на його місце поставлено римського прелата Бернарда із Валенсії. Пізніше римськими папістами був утворений антиохійський латинський патріархат, а 1268 році його було ліквідовано після завоювання мамлюків.
Таким чином був встановлений Антіохійський патріархат. Після повернення антиохійського патріарха з еміграції у 1269 році, враховуючи факти зруйнування Антиохії, його резиденцію було перенесено у місто Дамаск (Сирія). В результаті завоювання Дамаску Османською імперією, патріархат входить під пряму юрисдикцію Константинополя. Мали місце випадки ув’язнення грецьких митрополитів і патріархів за несплату податків турецькій владі в Сирії. Гонінь на православні спільноти не спостерігалось як і самого сильного процесу ісламізації.
Активна ваза переслідуваннь антіохійських православних розпочалася у 1820 році, тоді патріарху антиохійському Серафиму чудом вдалося уникнути смертної кари. Антиохійський патріархат і його віруючі насправді опинився під постійним турецьким тиском . Незважаючи на ці обставини, чисельність православних церкви поступово зростала. Так наприкінці ХІХ столітті нараховувалося від 60 000 до 110 000 осіб. Постійні переслідування православних віруючих не припинялися, набув широкого розголосу і факт насильства над ними турків. Внаслідок погромів 1860 року багато сирійських християн в Дамаску було вбито, а також знищено місцеву християнську спільноту, зруйновано церкви. З початку 1899 року антиохійські патріархи стали вибиратися не із числа православних греків, а з арабів. За Лозанським договором 1923 року деякі частини Антиохійської православної церкви стали належати турецькій республіці, До її складу увійшла Кілікія, Едеса, Мардін, в тім за погодженням із Грецією православне населення з цих територій було депортовано. Район Александрети (територія Антиохії) ще до початку ІІ Світової війни була віддана туркам французами. Проте це не полегшило долю християнському населенню, а навпаки ще більше погіршило їхнє становище.
У 70 — х роках другої половини ХХ століття було прийнято устав православної церкви у м. Дамаск. Офіційна назва Антиохійської православної церкви за арабськими документами «Римський Православний Патріархат Антиохії та всього Сходу ». Її відносять до автокефальних помісних церков, що посідає ІІІ місце в диптиху (церковному списку) після Олександрійської. Нараховує 22 єпархіальних управління, 400 православних храмів, які зосереджуються у США. Богослужіння Антиохійської православної церкви проводяться на двох мовах — грецькій та арабській. Юрисдикція Антиохійського патріархату розташовані у країнах Близького Сходу: Сирії, Лівані, Іраці, Кувейті, тоді ж як його єпархії найбільше помітні в Європі, у частинах Північної та Південної Америки, у тому числі і в Австралії.
Предстоятель Антіохійської православної церкви носить титул «Блаженніший Патріарх Великої Антиохії, Сирії, Кілікії, Іверії, Месопотамії та всього Сходу ».
У 1979 році її предстоятелем було обрано Ігнатія IV Хазіма. Резиденція антиохійського патріарха на даний час знаходиться у місті Дамаск. Автокефальна митрополія Антиохійського патріархату у Північній Америці сьогодні нараховує 7 єпархіальних єпископів, 400 священиків нараховують в США та Канади. Резиденція антіохійського митрополита розміщується в Нью-Йорку, в штаті Нью-Джерсі.
Богдан Стрикалюк
