Формування професійного світогляду
Анна Фройд з юних років була тісно пов’язана з психоаналітичною школою, що склалася довкола її батька. Віддана йому не лише як донька, але й як учена, вона ще в молодості почала цікавитися дитячою психологією, працюючи в початковій школі. Саме щоденне спостереження за поведінкою дітей сформувало її зацікавлення в особливостях розвитку дитячої психіки. Уже в 1925–1928 роках вона очолювала Віденське психоаналітичне товариство, а у 1927 році опублікувала статтю, в якій виклала свій оригінальний підхід до психоаналізу дітей.
Теорія Его та захисних механізмів
Найвідомішим внеском Анни Фройд у психоаналітичну теорію стала публікація «Das Ich und die Abwehrmechanismen» (1936), перекладена як «Его та механізми захисту». У цій праці вона систематизувала та розвинула ідеї про те, як Его — свідома частина психіки захищає себе від внутрішніх загроз, зумовлених конфліктами між потягами та моральними нормами.
Цей аналіз механізмів захисту дозволив глибше осмислити не лише функціонування психіки дітей, але й дорослих, і став фундаментом для формування психології Его як окремого напряму.
Робота з дітьми під час війни
З початком нацистської окупації Австрії у 1938 році Анна Фройд разом зі своїм батьком емігрувала до Лондона. Там вона продовжила роботу, доглядаючи Зигмунда Фройда до його смерті. У роки Другої світової війни вона активно працювала з дітьми, які постраждали від бойових дій і втратили сім’ї. Разом із Дороті Берлінгем вона опублікувала низку досліджень: «Маленькі діти у воєнний час» (1942), «Немовлята без сімей» (1943) та «Війна та діти» (1943). У цих працях було проаналізовано вплив травми, розлуки та стресу на психіку дітей, а також окреслено принципи підтримки дитячої емоційної стійкості.
Гемпстедська клініка та освітній психоаналіз
У 1947 році Анна Фройд заснувала Курс і клініку дитячої терапії в лондонському районі Гемпстед, яку очолювала до кінця життя. У цьому закладі вона реалізувала комплексний підхід до психоаналітичної терапії дітей. Вона розглядала гру не як символічне розкриття несвідомого, як це робила Мелані Кляйн, а як спосіб адаптації дитини до реальності. Велику увагу Анна приділяла співпраці з батьками та вважала, що психоаналіз має не лише лікувальну, а й освітню функцію.
Її підхід полягав у гармонійному поєднанні теорії та педагогіки. Підсумком цієї концепції стала праця «Нормальність і патологія в дитинстві» (1968), де вона визначила межі між варіантами нормального розвитку та психопатологією.
Праця Анни Фройд залишається важливою віхою в історії психоаналізу та дитячої психології. Вона зробила дитинство предметом серйозного наукового аналізу, відокремила власний підхід від ортодоксального фрейдизму та забезпечила розвиток гуманістичного напряму в психотерапії.
Іван Гудзенко
