Образ і культ богині
У стародавніх джерелах Анат постає як прекрасна молода жінка, яку називали «Дівою». Вона символізувала силу, пристрасність та невичерпну енергію. Її подвійна природа — богині кохання та воїтельки — робила її уособленням як ніжності, так і безжальності. В міфах вона постає хороброю захисницею, здатною нищити ворогів і водночас дарувати життя.
Єгипетські фараони, зокрема Рамзес II (правив 1279–1213 рр. до н. е.), особливо шанували Анат як покровительку війни. У єгипетських храмах її зображали оголеною жінкою, що стоїть на леві — символі сили та панування, тримаючи у руках квіти, які вказували на її зв’язок із плодючістю та життєдайною енергією природи.
Міфологічна роль
Найвідоміша поява Анат у міфах пов’язана з циклом про смерть і воскресіння Ваала. Вона постає як вірна сестра й союзниця грізного бога бурі. Після загибелі Ваала від рук бога смерті Моту, Анат оплакує його, шукає тіло, вступає у жорстоку боротьбу з Мотом і, зрештою, сприяє поверненню Ваала до життя. Цей сюжет символізував перемогу родючості над посухою, життя над смертю, і був одним із центральних мотивів ханаанської релігії.
Синкретизм і подальший розвиток культу
З часом культ Анат поширився поза межі Ханаану. В епоху еллінізму відбулося злиття різних богинь східного походження, унаслідок чого Анат та Астарта були об’єднані в одне божество — Атаргатіс. Цей процес відображає природну еволюцію релігійних уявлень античності, коли межі між культами поступово стиралися, а стародавні боги набували нових рис.
Іван Гудзенко
