Варто також зазначити, що в аналітичній філософії усі ідеї та методи людського досвіду, що були напрацьовані ще раніше, перебувають у тісному взаємозв’язку з мовою як осмисленням досвіду. Вперше виникає поняття «логічний аналіз», введене Муром та Расселом. Останній охарактеризував метод дослідження та визначив назву філософського напрямку, використовуючи його на практиці.
Загальною характерною рисою філософського стилю є детальне дослідження мови, в тому числі із врахуванням новітніх наукових досягнень у площині логіки та лінгвістики, мета яких – вирішення філософських проблем. Філософський аналіз полягає у виявленні структури думки, досягненні прозорості, співвідношенні мови та дійсності і т.п. Прийнято виділяти два напрями аналітичної філософії – логічний та лінгвістичний аналіз.
Представники логічного аналізу спрямовують філософію та логіку у русло сцієнтизму, тоді ж як прихильники іншого – не сприймають такої орієнтації. Вони вважають, що філософське розуміння людини є вкоріненим, і не тільки в життєвих ситуаціях, але й у допоміжних механізмах мови. Ідеї Фреге, Рассела та «Логіко-філософський трактат» покладені в основу філософії логічного аналізу. Її принципи відіграли ключову роль для всієї аналітичної філософії. Філософія лінгвістичного аналізу з’явилася на противагу логічному. Її започаткування належить Джорджу Муру. Концепція цього напрямку ще за другого періоду творчості була розроблена Людвігом Вітгенштайном.
У 1892 році у статті Фреге під назвою «Про суть та значення» містилися сформульовані проблеми та поняття аналітичної філософії. Проте існувала й інша філософія, яка мала міцну позицію на той час – неогегеліанство. Досить особливою у прихильників цього напрямку була філософська форма – абсолютний ідеалізм, поширений в Англії. Динамічного руху неогегеліанська школа набула у 1870-х роках.
Вона зуміла відсунути філософію «здорового глузду» та позитивізму, які спостерігалися у першій половині ХІХ століття серед англійських мислителів. Варто звернути увагу на те, що абсолютний ідеалізм є протиріччям важливого для людей почуття орієнтації світу – реальності. Цей напрям підкреслює незалежність предмету пізнання від свідомості та пізнавальних людських дій. Він зміщує акцент на єдність абсолюту, тобто на перевагу цілого над окремими явищами.
У 1898 році проти абсолютного ідеалізму виступають Джордж Мур та Бертран Рассел, протиставляючи йому принципи реалізму та аналізу. Хоч обоє вчених і перебували під сильним впливом філософії неогегеліанства, проте різко розкритикували його позиції та аргументи. Мур і Рассел велику увагу приділяли проблемам теорії пізнання, оскільки їх не цікавила філософія абсолютного ідеалізму. Ти не менше, ці проблеми вони вирішували в реалістичному дусі, і ті стосувалися незалежності зовнішнього світу від сприйняття, факту – від судження про цей факт.
Як Мур, так і Рассел, завдяки своїм методам дослідження є аналітиками, тим самим даючи поштовх для розвитку так званої аналітичної філософії. Рассел здебільшого концентрував свою увагу на аналітичній можливості символічної логіки, а також займався математичним дослідженням. Він приділяв увагу філософським працям Фреге, від яких відштовхувався при розробленні цілої аналітичної системи. За допомогою мови та здорового глузду Мур намагався аналізувати філософські поняття та проблеми. Утім, ключове місце відводять саме Расселу як першому філософу ХХ століття, що застосував аналіз як один із філософських методів, даючи йому чітке обґрунтування.
Расселівський філософський аналіз мав своїх послідовників, проте сам шлях аналітичної філософії був прокладений Муром. Поступово аналітична філософія набула свого поширення серед молодих інтелектуалів Сполучених Штатів Америки. Саме тут була створена сильна школа аналітичної філософії, яку почали формувати Нельсон Гудмен, Сол Кріпке і Гіларі Патнем.
Богдан Стрикалюк
