Походження культу та основні вчення
В основі культу Амітабги лежать «Сутри Сукгаватів’юха» — головні тексти шкіл Чистої Землі. Згідно з ними, багато еонів тому монах на ім’я Дхармакара склав низку обітниць. У вісімнадцятій обітниці він пообіцяв, що після досягнення буддівського стану кожен, хто з вірою прикликатиме його ім’я, отримає відродження у його небесному царстві — Чистій Землі, або Сукгаваті. Там послідовники перебуватимуть у блаженному стані аж до здобуття остаточного просвітлення. Виконавши свої обітниці, Дхармакара став буддою Амітабгою, володарем Західного Раю.
Поширення культу в Азії
Вшановування Амітабги вперше набуло популярності в Китаї приблизно у VII столітті. Звідти воно поширилося в Японію, де у XII–XIII століттях виникли дві великі школи — Чистої Землі (Дзьодо) та Істинної Чистої Землі (Дзьодо-сінсю). Обидві течії зберігають значну кількість прихильників і сьогодні.
Особливого розвитку культ Амітабги набув у японському мистецтві періоду Хейан (794–1185). Зображення приходу будди до померлих, які він супроводжує до Чистої Землі, відомі як картини «райґо», стали одним із візуальних символів буддійської культури Японії.
У Тибеті та Непалі Амітабга не набув такої ролі рятівника, як у Східній Азії, проте високо шанується як один із п’яти вічних «самопороджених» будд (дх’яні-будд). У цій традиції вважається, що він проявився у світі як історичний Будда Шак’ямуні та як бодгісаттва Авалокітешвара.
Символіка та іконографія
В іконографії Амітабга пов’язується з червоним кольором, його позиція — медитаційна (дхьяна-мудра). Його символом є чаша для жебрацтва, транспортом — павич, дружиною-консортом — Пандара. Він належить до родини Рага, його стихія — вода, священний склад — «ба» або «а». У структурі людського буття він асоціюється зі «скандгою сприйняття» (санжня), його напрямок — захід, орган чуття — язик, а відчуття — смак. В тілі людини його місце символічно пов’язується з ротовою порожниною.
Амітабга та Амитаюс
Окрім образу рятівника, Амітабга відомий і як дарувальник довголіття під іменем Амитаюс, що означає «Нескінченне життя». У Китаї та Японії ці імена часто вживаються як синоніми, але в Тибеті між ними існує чітке розмежування. Амитаюс шанується в особливих обрядах, спрямованих на продовження життя. В іконографії він постає прикрашений коштовностями, у короні, з амфорою амріти — нектару вічного життя, з якої виливаються самоцвіти безсмертя.
Іван Гудзенко
