Історія та заснування
Якоб Амманн (бл. 1644–бл. 1730) був менонітським лідером, чиї суперечливі вчення спричинили розкол серед його одновірців у Швейцарії, Ельзасі та південній Німеччині. Амманн наполягав на суворому уникненні відлучених членів менонітської церкви в суспільстві та вважав, що брехунів слід відлучати. Внаслідок його вчень громади амішів почали формуватися в різних регіонах Європи.
Еміграція до Північної Америки
Аміші почали емігрувати до Північної Америки на початку XVIII століття. Перші поселення виникли у східній Пенсильванії, де до сьогодні збереглися великі громади амішів. Вони продовжували переселятися протягом XIX і XX століть, утворюючи нові громади в різних штатах США та Канаді.
Розкол та розбіжності
Після 1850 року відбувся значний розкол серед амішів через напруженість між «новим порядком» та «старим порядком». «Новий порядок» аміші прийняли соціальні зміни та технологічні інновації, тоді як «старий порядок» залишився вірним традиційним цінностям. Протягом наступних 50 років більшість амішів або приєдналися до менонітської церкви, або сформували власні церкви.
Сучасний стан
На початку XXI століття кількість амішів досягла близько 250 000 осіб, які проживають в більш ніж 200 поселеннях в США та Канаді. Найбільші громади розташовані в Пенсильванії, Огайо, Індіані, Айові, Іллінойсі та Канзасі. Також є поселення у Вісконсині, Мені, Міссурі та Міннесоті.
Церковний устрій
Поселення амішів поділені на церковні округи, кожен з яких складається приблизно з 75 охрещених членів. Якщо округ стає надто великим, він ділиться на менші громади. Богослужіння проходять у домівках членів громади, оскільки церковних будівель немає. Кожен округ має єпископа, двох-чотирьох проповідників і старійшину. Відсутні генеральні конференції, місіонерські групи або кооперативні агентства, що підкреслює їхню автономність.
Висновок
Аміші зберігають свої традиції та спосіб життя, уникаючи сучасних технологій та змін, які суперечать їхнім віруванням. Вони залишаються прикладом стійкості культурних і релігійних традицій, що зберігаються понад три століття.
Іван Гудзенко
