Син Абу Таліба та Фатіми бінт Асад, він з раннього дитинства був близьким до пророка, який взяв хлопчика на виховання після того, як родина опинилася в скрутному становищі. У десять років Алі став одним із перших, хто прийняв іслам, після Хадіджі. Його батько залишився вірним арабському політеїзму, але підтримав вибір сина, визнаючи праведність вчення Мухаммеда.
Участь у ранній мусульманській громаді
Від початку проповіді Мухаммеда Алі супроводжував його, допомагав громаді та захищав послідовників ісламу. Вирішальним моментом стало переселення до Медини 622 року, коли Алі добровільно залишився на місці пророка, ризикуючи життям, щоб урятувати його від змови курайшитів.
У Медини він одружився з дочкою пророка, Фатімою, і цей шлюб визначив майбутнє ісламської спільноти. Його сини Хасан і Хусейн стали символами спадкової лінії Мухаммеда та ключовими постатями шиїтської історії.
Алі виконував важливі доручення пророка: записував тексти Корану, був учасником укладання Худайбійської угоди, супроводжував Мухаммеда у військових походах. Він відзначився особливою мужністю у битвах при Ухуді та Хайбарі, що принесло йому титули «Лев Божий» та «Абу Тураб». Його образ закріпився в ісламській культурі як втілення лицарства та відданості справедливості.
Після смерті пророка
Після смерті Мухаммеда 632 року Алі організував поховання пророка, тоді як у мединській спільноті відбувалося обрання наступника. Халіфом став Абу Бакр, а Алі відійшов від політичної активності, зосередившись на вивченні та викладанні Корану.
За правління Усмана він залишався осторонь політичних конфліктів, хоча намагався зберігати баланс між прихильниками та противниками халіфа. Лише після вбивства Усмана в 656 році Алі був проголошений халіфом.
Халіфат і громадянські війни
Правління Алі (656–661) стало одним із найбільш драматичних у ранній історії ісламу. Його суперники — Аїша, Талха і Зубайр — підняли заколот у Басрі, що завершився битвою на Верблюді. Перемога забезпечила владу Алі, але не зняла напруженості.
Найсерйозніший виклик постав від Муавії, намісника Сирії і родича Усмана, який вимагав помсти за смерть свого родича. Битва при Сіффіні 657 року завершилася арбітражем, який підірвав авторитет Алі та викликав розкол серед його прихильників. У 661 році один із хариджитів смертельно поранив Алі під час молитви в мечеті Куфи. Він помер через два дні та був похований у місті Ен-Наджаф, яке перетворилося на головний центр шиїтської науки й паломництва.
Релігійне значення
У шиїзмі
Алі посідає центральне місце як перший імам і законний спадкоємець пророка. Його ім’я згадується у шиїтському заклику до молитви («Алі — друг Бога»). Пам’ять про його мученицьку смерть щороку вшановується особливими богослужіннями. Для шиїтів він є не лише політичним лідером, а й духовним провідником, носієм божественної мудрості.
У суфізмі
Майже всі суфійські ордени ведуть свій духовний ланцюг від пророка через Алі. Він вважається тим, хто успадкував від Мухаммеда таємне знання і силу «вілайя», що дає змогу здійснювати внутрішню подорож до Бога.
Постать Алі ібн Абі Таліба стала осереддям релігійних і політичних суперечок, які визначили подальший розвиток ісламу. Його життя й діяльність заклали основу для формування шиїтської гілки, вплинули на розвиток суфізму та сформували образ ідеального воїна й святого в ісламській культурі.
Іван Гудзенко
