У 1920-х роках він переїхав до США, де в Гарвардському університеті сформував власну «філософію процесу», що вплинула на подальший розвиток метафізики, філософії науки і теології.
Кембриджські роки та формування наукових інтересів
У 1880 році Вайтгед став студентом Трініті-коледжу Кембриджа, куди вступив за стипендією. Він цілковито зосередився на математиці, хоча підтримував інтерес до літератури, філософії, релігії та політичних дискусій. Його обрання до інтелектуального товариства «Апостоли» в 1884 році засвідчило високий авторитет серед колег.
Успішне складання іспиту «Математичний трипос» принесло йому стипендію Трініті та місце у викладацькому складі. Його ранні наукові інтереси були пов’язані з теорією електрики та магнетизму Джеймса Клерка Максвелла — темою його дисертації. Поступово він звернувся до питань символічної логіки та алгебраїчних структур.
Під впливом сучасної алгебри Вайтгед розпочав масштабне дослідження систем математичної символіки, що завершилося «Трактатом про універсальну алгебру» (1898). Робота вийшла після кількох років інтелектуального дозрівання та перебувала на перетині логіки, алгебри й філософії математики. На цей період припало й одруження з Евелін Віллоубі Вейд — жінкою з тонким естетичним смаком, яка, за його словами, збагатила його життя і розширила кругозір.
Зміна релігійних переконань
Хоча Вайтгед виріс у середовищі англіканського духовенства, у молодості він серйозно розглядав католицьку теологію, зокрема під впливом творів кардинала Джона Ньюмена. Протягом восьми років він читав богословську літературу, але згодом остаточно відмовився від релігійних переконань, продав свою теологічну бібліотеку й прийняв позицію агностицизму. Після Першої світової війни цей скептицизм змінився ширшим інтересом до філософії релігії, хоча він так і не повернувся до жодної церковної традиції.
Співпраця з Бертраном Расселом
До співпраці з Бертраном Расселом, Вайтгеда привів академічний шлях. Він звернув увагу на здібності Рассела ще під час вступних іспитів до Трініті-коледжу. Згодом між ними виникла дружба, заснована на спільних інтелектуальних інтересах.
У 1900 році вони разом відвідали Перший Міжнародний філософський конгрес у Парижі, де познайомилися з методами Джузеппе Пеано. Його символічна логіка показала нову точність у формулюванні математичних тверджень. Саме тоді виникла ідея проєкту, який мав продемонструвати, що вся математика може бути побудована на основі формальної логіки.
Рассел швидко опанував символіку Пеано та створив власну систему, викладену в книзі «Основи математики» (1903). Вайтгед поділяв ключовий принцип логіцизму: «чиста математика є галуззю логіки». Тому він приєднався до роботи над масштабним проєктом — «Математичними началами».
Робота тривала сім років і вимагала повного перегляду основ математики. Три томи Principia Mathematica стали однією з найвпливовіших праць ХХ століття. Значну частину символіки створив саме Вайтгед. Хоча філософські проблеми логічних типів переважно розробляв Рассел, авторство було рівноправним, а співпраця — глибокою й системною.
Єдиною великою працею Вайтгеда, де він самостійно продовжив логічний стиль «Начал», став текст «Про математичні поняття матеріального світу» (1905) — робота, що містила спробу застосувати логічну символіку до розуміння фундаментальних фізичних понять.
Після Кембриджа Вайтгед поступово перейшов від математики до філософії науки. У 1924 році він прийняв запрошення Гарвардського університету й переїхав до США. Саме там він розробив власну метафізичну систему — «філософію процесу». На противагу традиційним концепціям статичних сутностей, Вайтгед розглядав реальність як мережу взаємопов’язаних подій, які перебувають у постійному творенні.
Іван Гудзенко
