Альфред Луазі народився 28 лютого 1857 року в Амбрієрі (Франція). Навчаючись у Католицькому інституті в Парижі, він зазнав впливу історика Луї-Марі-Олів’є Дюшена, який запровадив археологічні та критичні методи дослідження церковної історії1. Після висвячення на священика (1879) Луазі викладав східні мови, але його захоплення історико-критичним методом призвело до конфлікту з консервативними колами. У 1893 році його звільнили з інституту за «єретичні погляди», що стало початком його протистояння з церковною ієрархією.
Філософія та основні ідеї
Луазі вважав, що релігія має еволюціонувати разом із науковими відкриттями. Його підхід базувався на таких принципах:
Біблія як історичний документ — заперечення буквального тлумачення Святого Писання на користь критичного аналізу контексту його створення.
Релятивність догматів — догмати є продуктом певної епохи й мають адаптуватися до нових знань.
Роль церкви — він розглядав її як інституцію, що має пропагувати моральні ідеали, а не незмінні істини.
Його книга «Євангеліє і Церква» (1902) стала маніфестом модернізму. Луазі заперечив, що Ісус заснував церкву в її інституційній формі, натомість акцентуючи на етичному посланні християнства. Ця робота була відповіддю на праці протестантського історика Адольфа фон Гарнака, але викликала скандал у католицькому середовищі.
1907 рік: Папа Пій X у енцикліці Pascendi Dominici Gregis оголосив модернізм «синтезом усіх єресей», а твори Луазі внесли до Індексу заборонених книг.
1908 рік: Луазі відлучили від церкви після відмови відректися від своїх поглядів.
Незважаючи на тиск, він продовжив академічну діяльність у Колеж де Франс (з 1909 р.), де досліджував дохристиянські релігії та розвивав концепцію християнства як системи етики, а не божественного одкровення10.
Хоча модернізм був придушений до 1910-х років, ідеї Луазі вплинули на подальший розвиток теології:
II Ватиканський собор (1962–1965): Деякі принципи модернізму, зокрема відкритість до діалогу з сучасністю, знайшли відображення в документах собору.
Альфред Луазі — символ інтелектуальної сміливості та конфлікту між наукою і вірою.
Іван Гудзенко
