Олександрія відігравала важливу роль як економічно вигідне портове місто, засноване Олександром Македонським у ІV столітті до нашої ери. Місто розташовувалося на західній частині дельти Нілу у Єгипті. У цьому місці було створено один із найбільш культурно – просвітницьких центрів – Олександрійська бібліотека. Александрія стане резицендцією царя Птолемея Філадельфа. Саме тут зосереджувалося насадження елліністичної культури і науки. Александрія відома тим, що тут вперше було здійснено переклад Біблії 70 тлумачами з івриту на старогрецьку мову. Даний переклад посприяв поширенню самого християнства в античному світі.Як відомо християнство поширилося адептами Ісуса Христа з Іудеї, тобто від Єрусалиму та за його межі. Важливим є той факт, що Християнська церква на думку апостола Павла складалася із язичників, які стали християнами, прийнявши вчення Ісуса Христа.
Послідовником християнської науки став послідовник апостола Петра – учень Марк, який не належав до 12 – ти апостолів, проте отримав усне передання від нього, описав події земного служіння Ісуса Христа лише фрагментарно. Його Євангелії було написано у грекомовному варіанті.
Свою місіонерську діяльність апостол Марк розпочав в Єгипті, а потім у Фіваїді та Пентаполі. Результатом його євангелізації стало утворення великої чисельності церков у місті Александрії, що супроводжувалося поступовим зростанням релігійної громади у ній. Популяризація християнства Марком ставила під загрозу втрати авторитету правителя Алесандрії. Щоб цього не допустити, державотворець віддав наказ призупинити діяльність апостола і євангеліста Марка. За одними свідченнями апостол закінчив земний шлях через мученицьку смерть у 62 році після Різдва Христового, а з іншого – приблизно 68 року . Наступники олександрійського єпископа Марка по кафедрі також були поховані в Александрії.
В Александрію почали приїздити багато паломників для відвідання нетлінних решток єпископа Марка. Крім того після її захоплення римською владою вона автоматично стає юрисдикцією Римської імперії, а самі канонічні межі сягали Єгипту та північної частини Африки. Християнство в Єгипті зазнає гонінь зі сторони римських імператорів. Гоніння продовжувалися за імператора Септимія Севера у Палестині, Деція Траяна, Валеріана – спочатку лояльного, а в кінці жорстокого правителя, проте за правління його сина Галієна воно було призупинено.
Найбільш жорстокішим і лютим для громади християн став Діоклетіан, той взагалі вирізнявся таким «милосердям» до них. Александрійська церква у перші століття християнства представлена мучениками за віру в Ісуса Христа, особливо єпископом Петром Олександрійським. Підписаний візантійським імператором Констянтином Великим едикт у Мілані 313 року призупинив процес переслідування християн. Цим документом було визначено свободу сповідування релігії по своєму вибору. Александрійська церква нарешті була залишена у спокої, проте не надовго. Нові хвилі єретичних течій, які виникали у багатонаціональному місті породжували смуту в народі, підриваючи авторитет самої церкви. Сильні богословські дискусії точилися між двома сторонами – представниками Олександрійської богословської школи та аріанами, де прихильниками перших стали Климент Олександрійський та Оріген.
Місцем найсильніших богословських дискусій стає місто Александрія як один із головних центрів християнства на Сході, тому керівники церков на сьогодні носять титул «papa». Спостерігалися випадки посвячення олександрійськими ієрархами аріан у духовний сан. Цікавим є той факт, що основоположник аріанства Арій був поставлений дияконом у сані олександрійським єпископом Петром. В тім ним і був відлучений за неправильні погляди стосовно вчення церкви, будучи звинуваченим у мелітіанстві. Після розкаяння, Арій був прийнятий у сан наступником Петра Олександрійського – єпископом Ахіллом. У ході розібрання вчення олександрійського диякона Арія членами собору було визначено, вважати його таким, що суперечить догматам християнського вчення, торкаючись особи Ісуса Христа.
У 320 році на Олександрійському соборі було засуджено єретичну науку Арія, з поглядів якої Ісус Христос не вважався вічним, а лише створеним. Наступний собор 325 року в місті Нікеї остаточно засудив Арія і відлучив його від церковного спілкування. Пізніше відбулися засудження єретичного вчення монофеліта Несторія Афанасієм Олександрійським — першим укладачем Нікео-Царгородського «Символа віри». Сьомий Вселенський собор позбавив сану єпископа Діоскора Олександрійського за неправильне витлумачення ортодоксального догмату. В тім боротьба Східної церкви продовжувалася , в результаті якої основна частина християн прийняла вчення Несторія. Це привело до краху Александрійського патріархату як у богословському так і церковному значенні. Наступним єпископом Олександрії став Кір Фасизький — прихильник монофелітського вчення.
Монофкелітство поширилося по всій канонічній території Александрійської церкви візантійського періоду. Противниками єретичної науки стали монахи – Софроній, майбутній єрусалимський патріарх, потім приєднався ісихаст Максим Сповідник, який стояв в опозиції ортодоксального вчення в Александрії і Єгипті. Діяльність цих людей була схвалена візантійським імператором Іраклієм і змусили його прийняти у 638 році закон про заборону поширення вчення, що стосується істинності двох воль в Ісусі Христі. Пізніше у 681 році вчення про дві волі у Сині Божому було прийнято на VI Вселенському соборі. Цей догмат сприяв формуванню чернецтва в Александрії, особливо в Єгипті. Представниками його стали Павло Фівейський, Аммоній, Макарій Єгипетський, Пахомій Великий. Вже у Єгипті нараховувалося на той час 600 монастирів, 7000 монахів.
Після арабського завоювання у 642 році Александрія втрачає свій вплив, проте під час правління халіфату олександрійський єпископ відчуває лояльність з його сторони. в кінцевому результаті статус за церквою зберігається.
Богдан Стрикалюк
