Ідеї цього руху проникли до Франції, ймовірно, через торговельні зв’язки зі Східною Європою, де подібні дуалістичні вчення існували ще з часів богомилів. Уже на початку XI століття катари з’явилися в Лімузені між 1012 і 1020 роками, а згодом швидко поширилися на південь. Рух знайшов підтримку серед місцевих феодалів, зокрема герцога Аквітанії Вільгельма IX, а також серед частини міщан і селян, які симпатизували проповідникам за їхню простоту, моральність і критику церковного свавілля.
Віровчення та соціальна позиція альбігойців
Через відсутність власних джерел, які дійшли до нашого часу, відновити повне вчення альбігойців складно. Більшість відомостей походить від їхніх опонентів — католицьких богословів і хроністів, які розглядали рух як серйозну загрозу церковній владі. Відомо, що альбігойці рішуче виступали проти Римської церкви, вважаючи її надмірно корумпованою та далекою від істинного християнства.
На відміну від офіційної церкви, альбігойці заперечували авторитет папства, критикували обряди, відмовлялися від культу хреста й заперечували доцільність церковної ієрархії. У їхньому вченні можна вбачати дуалістичні мотиви: віру у два начала — добро і зло, світ духу й світ матерії. Такі ідеї робили їх вчення схожим на східноєвропейські богомильські традиції.
Реакція церкви та альбігойський хрестовий похід
Католицька церква спочатку намагалася зупинити рух мирними засобами. На Тулузькому соборі 1119 року єпископи закликали світську владу допомогти викорінити єресь, однак спроби були безрезультатними. Народ підтримував «бонс хоммес», і їхня популярність лише зростала.
Ситуація змінилася з приходом до влади папи Інокентія III. Спочатку він намагався навернути єретиків проповіддю, проте невдовзі вдався до радикальних дій. У 1209 році він проголосив альбігойський хрестовий похід, доручивши проповідь і організацію кампанії ченцям-цистерціанцям. Війна, що тривала два десятиліття, стала не лише релігійним конфліктом, а й боротьбою між північними й південними феодалами Франції.
Хрестовий похід проти альбігойців призвів до катастрофічних наслідків. Блискуча провансальська культура, яка сягнула високого рівня розвитку у поезії, філософії та мистецтві, була майже знищена. Військові дії завершилися Паризьким договором 1229 року, який позбавив південні князівства політичної незалежності.
Інквізиція та остаточне придушення єресі
Попри масові репресії, вчення альбігойців не зникло одразу. Воно ще деякий час жило серед місцевого населення, передавалося в усній формі й підтримувалося потайними громадами. Саме тому церква створила інструмент системного контролю — інквізицію, яка з середини XIII століття діяла в Тулузі, Альбі, Каркассоні та інших містах півдня Франції.
Інквізитори мали широкі повноваження: вони розслідували підозри в єресі, проводили допити, накладали покарання. Протягом XIII–XIV століть діяльність інквізиції фактично знищила залишки альбігойського руху. Його прибічники були страчені або змушені відректися від своїх переконань.
Альбігойці залишили помітний слід у європейській історії як один із найвідоміших релігійних рухів, що виступив проти католицької догматики середньовіччя. Їхнє вчення стало символом пошуку духовної чистоти та опору церковній владі. Хоча катарська віра була знищена, її ідеї про моральну незалежність, простоту віри й критику корупції духовенства вплинули на подальші релігійні течії, включно з деякими реформаторськими рухами в Європі.
Іван Гудзенко
