Біографічна довідка
Однією із одіозних постатей в середньовічної філософії виступає німецький теолог Альберт Великий.
Народився він 1193 року в сім’ї, яка належала до лицарського дворянства. Місце народження: містечко Лауінген, Швабія. Хлопця не взяли до армії через фізичний недолік: слабку статуру, призначений він був для іншого: духовне покликання. З 1223 року увійшов до чернечого ордену домініканців.
Освіта
Альберт вступив на навчання до Падуї, а після закінчення – в Паризький університет. В Паризькому університеті захищає наукову ступінь доктора.
Викладацька діяльність та возведення в сан
З 1245 по 1248 рік в Паризькому університеті викладає теологію, а 1248 -1252 роках в монастирських школах міст Кьольн, Гільдесгейм, Фрейбург, Регенсбург, Страсбург. Учнями Альберта Великого стали Фома Аквінський та Ульріх Страсбурзький. З 1254-1257 років Альберта призначають провінціалом ордену Німеччини. З 1260 по 1262 рік возведений в сан єпископа, направлений на кафедру в місті Регенсбург. Посвячення в єпископи здійснено папою Олександром IV.
Залишення церковного сану
З 1262 року при папі Урбані IV отримує дозвіл про звільнення з єпископського сану. Відразу ж по поверненні до Кьольна присвятив себе науковій діяльності.
Спільна діяльність Альберта Великого та Фоми Аквінського
Спільно працює з Фомою Аквінським у питанні правильного витлумачення арістотелізму, тільки не в аверроїстському дусі, виступаючи проти схоластичних передових шкіл, з використанням арістотелівських ідей та вироблення системи філософії і теології (йдеться про один із важливих творів «Сума теології»).
Творча діяльність
На відміну від написаних творів з філософії в Альберта Великого є ще природнонаукові трактати, коментарі до творів Арістотеля. Альберт відомий через закладені підґрунтя в ботаніці, зоології, новатор теологічних ідей. Ним написані низки праць: «Сума про тварне», «Про інтелект та інтелігібельне», «Про душу», «Про причини та про виникнення всезагального», «Метафізика», «Про єдність розуму проти Аверроеса», тощо. Авторству Альберта належать коментарі до «Парафраз» Арістотеля. Праця Альберта викладена, прокоментована та витлумачена в дусі християнської теології. Трактування Альбертом арістотелізму як з’ясувалося, багато в чому залежало від інтерпретування Авіцени, християнського та арабського неоплатонізму. Також спостерігається у Альберта розмежування теології та філософії.
Головні ідеї Альберта Великого
За Альбертом, теологія –це практичне вчення, котре слугує ідеєю спасіння, скероване вірою, а не розумовими судженнями; тоді ж як філософія є розумовим посяганням сущого, речі самі по собі, не потребує авторитету, логічний доказ та досвід, мета якого самознання. Тому для філософів важливо спиратися на низьку, раціональну здатність розуму, тоді ж як для богословів – витягнення мудрості з прихованих частин, освітлених божественним світлом. Віра використовує розум для того, щоб зміцнити та поширити саму себе. У процесі творення Альберт виводить такі чотири співвічні сутності: матерію, час, природу ангелів та небо емпірею. Остання сутність є аналогом нерухомого двигуна, при якому природа світла, котра є причиною більшості світла, співставляючи сферу зірок, обумовлюючи впливом рух елементів і усього у світі. Якщо для Арістотеля у вченні про душу допускалося існування нематеріальних сутностей, то в Альберта Великого приймається існування нематеріальної сутності. Нематеріальна сутність в його розумінні є ангелами та діяльними розумами як складовою безсмертної частини кожної людської душі, ґрунтуючись на розрізненні простого, співпадіння сутності з джерелом буття, а також складного, не ототожненого буття з сутністю.
Що ж торкається ідей про етику, то тут можна сказати наступне: етика Альберта Великого є тим вченням практичного розуму, що здатна направляти завдяки пізнанню волю та дію людини. Сюди він відніс невід’ємну частину практичного розуму – совість. За природою людина володіє цим універсальним принципом моральної поведінки. Теологію розуміє швидше як вчення про спасіння. Він не здійснює як схоласти злиття метафізики з теологією. І в цьому його відмінність.
Смерть Альберта Великого та канонізація
У 1280 році він помер. Похований у місті Кьольн (Німеччина). У 1941 році одностайним рішенням папи Пія ХІ проголошений святим католицькою церкви, а 1941 року Пієм ХІІ отримує титул покровителя наук.
Панас Вернигора
