Початок руху Аладура припадає на 1918 рік — час, коли західноафриканське суспільство було глибоко стурбоване епідемією іспанського грипу. Саме у відповідь на цю пандемію виникла група мирян в Іджебу-Оде, що прагнула захисту через молитву, пост та сувору моральність. У центрі їхньої уваги опинилося не лише християнське вчення, а й нові інтерпретації, що підкреслювали важливість божественного зцілення та безпосереднього духовного досвіду, запозичені з літератури американської церкви «Скинія Віри» з Філадельфії. Це спонукало до критики традиційної англіканської практики, яка видавалася безсилою перед викликами часу. У 1922 році конфлікт із офіційними церквами привів до відокремлення групи, яка зберегла свою ідентичність та релігійне бачення в нових формах.
Джозеф Бабалола і розквіт масового пророчого руху
Визначальним моментом в історії Аладура став прихід до лідерства Джозефа Бабалоли — харизматичного пророка та цілителя, який у 1930 році очолив потужний релігійний рух за зцілення і пророче слово. Його діяльність викликала масове пробудження серед населення, і швидке поширення нової форми християнства супроводжувалося активним запереченням традиційної релігії йоруба та її ритуалів. Водночас у рух поверталися елементи п’ятидесятництва, які були пригнічені у перші роки через вплив американських місіонерів. Зіткнення з політичними, традиційними та християнськими структурами змусило Аладура звернутися до британської Апостольської Церкви. У 1932 році її місіонери прибули до Нігерії, спричинивши період організаційного зміцнення, однак водночас і нового конфлікту.
Місіонери, які наголошували на західних медичних засобах і намагалися встановити повний контроль над рухом, почали відштовхувати лідерів Аладура. Заборона полігамії, спроба централізації, ігнорування африканських реалій — усе це спровокувало нову хвилю розколів. У 1938–1941 роках під проводом Бабалоли та Ісаака Акін’єле було засновано Апостольську церкву Христа — автономну структуру, яка мала власні школи, місіонерську програму та досягла членства у 100 000 осіб до 1960-х років. Її вплив поширився далеко за межі Нігерії — у Гану, Бенін, Того, а також серед африканської діаспори у Лондоні та Нью-Йорку. У свою чергу, інші лідери створювали нові незалежні апостольські церкви, поглиблюючи плюралізм у межах руху.
Херувими, серафими та пророче бачення в африканському християнстві
Ще однією важливою гілкою Аладура стало Товариство Херувимів і Серафимів — релігійна організація, що виникла внаслідок співпраці між пророком Мойсеєм Орімоладе Туноласом та англіканкою Крістіаною Абіодун Акінсовон. У 1925–1926 роках вони сформували товариство, що ґрунтувалося на практиках одкровення, зцілення та радикального морального очищення. Ці практики замінили традиційні методи лікування і релігійного звернення, характерні для релігії йоруба. Після відокремлення від англіканської церкви у 1928 році товариство розділилося на кілька незалежних секцій, які розрослися у численні структури по всій Західній Африці.
Попри те, що рух виник у контексті християнської традиції, його внутрішня структура та ідеологія мають багато спільного з місцевими містичними уявленнями. Молитви, видіння, використання святої води, екзорцизм, цілительство — ці елементи свідчать про існування африканського релігійного синкретизму, в якому новозавітні теми переплітаються з дохристиянськими архетипами. У цьому контексті Аладура виявляється не тільки як альтернатива західному християнству, а й як форма релігійної деколонізації, що утверджує африканське бачення віри, тіла і спасіння.
Церква Господня (Аладура), заснована Джосією Ошітелу, стала ще одним важливим стовпом руху. Його особистий містичний досвід, постійні пости, пророцтва та боротьба з місцевим ідолопоклонством сформували фундамент релігійного впливу, який поширився як у Нігерії, так і за її межами. На відміну від інших течій, церква Ошітелу зуміла інтегрувати традиційні уявлення про духовність зі структурованою християнською організацією. Таким чином, у межах одного руху співіснують елементи ранньохристиянських пророчих громад, місіонерських структур і глибоко індивідуалізованої духовної практики.
Сучасна присутність і значення Аладура
Рух Аладура, попри численні внутрішні розколи та динамічну фрагментацію, і сьогодні залишається одним з найпотужніших релігійних феноменів Західної Африки. Його вплив можна простежити як у сільських місцевостях, де він слугує джерелом духовного авторитету, так і в урбанізованих центрах, де він виконує роль соціальної підтримки для мігрантів і бідних. У сучасному контексті Аладура — це не лише про релігію, а й про колективну ідентичність, боротьбу з хворобами, економічну взаємодопомогу і пошук сакрального у повсякденному.
Іван Гудзенко
