Біографія
Ахмад ібн Ханбал походив з арабського племені Шайбан. Його батько помер, коли він був ще немовлям. У п’ятнадцятирічному віці юнак почав вивчати хадиси пророка Мухаммеда та вирушив у численні подорожі для здобуття знань. Він навчався в Куфі й Басрі, відвідував Мекку, Медину, Ємен та Сирію. За життя здійснив п’ять хаджів до Мекки, тричі пішки, що свідчить про його аскетизм і відданість релігії.
Його освітня діяльність привернула багато учнів, серед яких особливу роль відігравали його сини Саліх (†880) і Абдуллах (†903), які продовжили інтелектуальну спадщину батька.
Визначальною подією в житті Ібн Ханбала стало переслідування під час інквізиції (міхни), започаткованої халіфом аль-Мамуном у 833 році. Метою міхни було утвердження мутазилітської доктрини, яка стверджувала, що Коран є створеним творінням, а не вічним словом Бога.
Ахмад ібн Ханбал категорично відмовився визнати цю позицію, за що був закутий у кайдани, жорстоко побитий та ув’язнений майже на два роки. Під час судових процесів він залишався непохитним, вимагаючи обґрунтування, заснованого на Корані та Сунні. Його мужність здобула широку підтримку серед простого населення Багдада, і саме завдяки суспільному тиску влада зрештою змушена була припинити репресії.
Інквізиція тривала й за наступних халіфів, але Ібн Ханбал більше не зазнавав катувань. У 848 році за часів аль-Мутаваккіля її було офіційно скасовано. Відтоді авторитет Ібн Ханбала лише зростав. Його вважали мучеником за віру, а після смерті його похорон зібрав понад 800 тисяч людей.
Вчення і правова школа
Головним доробком Ібн Ханбала є Муснад — об’ємна збірка хадисів, у якій систематизовано тисячі повідомлень про слова та вчинки пророка. Цей корпус став основою його правових і богословських рішень. Він вважав, що аргументи у питаннях права та віри повинні ґрунтуватися виключно на Корані та достовірних хадисах, відкидаючи надмірні раціоналістичні тлумачення.
Ібн Ханбал виступав проти суворої кодифікації права, вважаючи, що вчені мусульмани повинні зберігати свободу у винесенні правових рішень, але завжди спиратися на першоджерела. Його школа виникла в Багдаді в умовах конкуренції з іншими мадхабами — ханафітським, маликітським і шафіїтським. Незважаючи на те, що ханбалітів було чисельно менше, їхній вплив на ісламську традицію виявився визначальним.
У Середньовіччі ханбалітський мазхаб став оплотом традиціоналістської ортодоксії у протистоянні з мутазилітською раціоналістичною течією. У XIII–XIV століттях Ібн Таймія розвинув ідеї Ібн Ханбала, а в XVIII столітті вони стали основою ваххабізму. У новітній час ханбалітська школа й надалі залишається важливим елементом ісламського права, особливо в країнах Перської затоки.
Іван Гудзенко
