За легендою, прагнучи зробити сина безсмертним, Фетіда занурила немовля в річку Стікс. Вода зробила тіло хлопчика невразливим, але частина п’яти, за яку мати тримала його, залишилася незахищеною. Саме ця деталь згодом перетворилася на символічний вислів — «Ахіллесова п’ята», що означає фатальну слабкість навіть наймогутнішої людини.
Дитинство Ахіллеса минуло у Фтії, де його виховували під опікою мудрого кентавра Хірона. Там він навчався військової справи, музики та мистецтва лікування ран. За переказами, поруч із ним зростав його близький друг і побратим Патрокл, чия дружба з Ахіллесом стала одним із найзворушливіших мотивів античної літератури.
Приховування на Скіросі
Згідно з пізнішими міфографічними версіями, пророк передбачив, що Ахіллес загине під час Троянської війни. Бажаючи врятувати сина, Пелей відправив його на острів Скірос до царя Лікомеда, де юнака переодягнули в дівчину та сховали серед царських дочок. Однак Ахіллес не зміг залишитися непоміченим. Греки, довідавшись від віщуна Калханта, що без нього Трою не здобути, розшукали героя. Один із переказів стверджує, що хитрий Одіссей розкрив його, коли приніс подарунки для дівчат, серед яких була зброя — Ахіллес, не стримавшись, потягнувся до меча, видавши себе.
Саме на Скіросі Ахіллес познайомився з Деїдамією, дочкою Лікомеда, яка народила йому сина Неоптолема — майбутнього воїна Троянської війни.
Ахіллес у Троянській війні
У Гомеровій «Іліаді» Ахіллес постає як наймогутніший воїн армії Агамемнона. Протягом перших дев’яти років війни він спустошив навколишні землі Трої, здобувши славу непереможного. Проте його гнів і гордість привели до подій, що змінили хід війни.
Коли Агамемнон відібрав у нього полонянку Брісеїду — нагороду за військові заслуги, Ахіллес відмовився воювати. Через це грецьке військо зазнало серйозних втрат. Його друг Патрокл, прагнучи підтримати товаришів, надів обладунки Ахіллеса і вийшов на бій, де загинув від руки троянського героя Гектора, сина царя Пріама.
Смерть Патрокла пробудила в Ахіллесі нестримну лють. Примирившись з Агамемноном, він отримав нові обладунки, викувані богом-ковалем Гефестом, і вийшов на двобій з Гектором. Битва завершилася перемогою Ахіллеса, який, охоплений гнівом, потягнув тіло ворога за своєю колісницею навколо мурів Трої. Лише пізніше, зворушений проханнями старого Пріама, він віддав тіло Гектора для гідного поховання.
У «Іліаді» Гомер завершує оповідь сценою похорону Гектора, не описуючи загибелі Ахіллеса. Однак подальші джерела, зокрема «Ефіопіда» поета Арктіна, розповідають, що після вбивства ефіопського царя Мемнона та амазонської цариці Пенфесілеї герой сам загинув від стріли троянського принца Паріса, направленої богом Аполлоном у його єдине вразливе місце — п’яту.
Смерть Ахіллеса стала символом трагічного зіткнення між людською доблестю та неминучістю долі. Його образ залишився у культурній пам’яті як взірець відваги, честі та героїчного самопожертву. У різні епохи він надихав поетів, художників і філософів — від античних грецьких трагедіографів до митців Відродження. На давніх амфорах, як-от на знаменитій чорнофігурній амфорі Ексекія, Ахіллес зображений у момент перемоги над Пенфесілеєю, що підкреслює його роль у грецькому героїчному пантеоні.
Іван Гудзенко
