Серед ключових митців руху — Джексон Поллок, Віллем де Кунінг, Франц Клайн, Марк Ротко, Джоан Мітчелл, Кліффорд Стілл, Філіп Гастон, Гелен Франкенталер, Барнетт Ньюман, Адольф Готліб, Роберт Мазервелл, Лі Краснер, Вільям Базіотес, Ад Рейнхардт, Річард Пусетт-Дарт, Елейн де Кунінг, Джек Творков. Більшість із них працювали в Нью-Йорку, що згодом перетворило місто на головний центр світового мистецького авангарду.
Особливості художньої мови
Хоч термін «абстрактний експресіонізм» закріпився в науковому обігу, він охоплює надзвичайно широкий спектр манер, технік і експериментів. Митці відмовилися від традиційної композиційної будови, а більшу увагу зосередили на самому процесі створення твору та внутрішніх імпульсах автора. Для руху характерні такі риси:
Абстрагування та необ’єктивність. Образи позбавлені прямого зв’язку з реальними предметами. У багатьох роботах це доведено до повної відмови від будь-якої фігуративності.
Спонтанність і психологічна імпровізація. Художники прагнули працювати інтуїтивно, дозволяючи підсвідомому проявляти себе в жестах, ритмах і фактурі фарби. Цей принцип перегукується із сюрреалістичним автоматизмом.
Технічна свобода. Суттєве значення мала фізична природа фарби: її щільність, прозорість, можливість стікання, різкі мазки або широкі розливи. Ця матеріальність підсилювала емоційний ефект творів.
Монументальність. Великі полотна давали змогу поглинути глядача у виражальний простір картини та створити ефект повного занурення.
Формування руху та європейські впливи
Перші тенденції абстрактного експресіонізму пов’язують із творчістю Аршила Горкі та Ганса Гофманна. Горкі працював із м’якими біоморфними формами, що поєднували органічність і тонке лінійне письмо. Гофманн, своєю чергою, експериментував із контрастами кольорових площин та динамікою мазка.
Важливим чинником формування руху був приїзд до США європейських авангардистів наприкінці 1930-х і на початку 1940-х років. Серед них були сюрреалісти та інші митці, які рятувалися від нацистської окупації. Їхні теоретичні погляди, експерименти з формою та ідея підсвідомого як джерела творчості істотно вплинули на мистецьке середовище Нью-Йорка. Саме тут наприкінці 1940-х почали працювати Джексон Поллок і Віллем де Кунінг, чиї твори стали основою становлення абстрактного експресіонізму як повноцінного руху.
Основні напрямки всередині руху
Найвідомішим різновидом абстрактного експресіонізму став живопис дії. Для нього властиві експресивні широкі мазки, динамічні жести та використання випадковості. Художник підкреслював сам акт малювання як головний зміст твору.
Поллок використовував техніку крапання й розливання фарби на горизонтально розкладене полотно, створюючи складні лінійні структури. Де Кунінг працював із потужними мазками, поєднуючи їх із насиченим кольоровим рядом. Франц Клайн створював монументальні композиції, засновані на зіткненні чорних і білих площин.
Ліричні та структурні варіанти
Інша група митців поєднала плавність ліній, тонкі переходи кольору й чистішу композиційну організацію. У Гастона та Франкенталер з’являються м’які форми та делікатні кольорові розливи. У Мазервелла та Готліба, навпаки, спостерігається тяжіння до структурності та каліграфічної виразності.
Живопис кольорового поля
Третій напрямок, найменш емоційно драматичний, характеризувався великими площинами тонкого, напівпрозорого кольору. Марк Ротко, Барнетт Ньюман та Ад Рейнхардт прагнули досягти ефекту внутрішньої тиші, зосередженості, медитативності. У картинах Ротка прямокутні форми з м’якими краями створюють напружений візуальний простір, що резонує з глядачем на рівні кольору та світла.
У 1950-х роках абстрактний експресіонізм став міжнародним явищем. Його зростання позначило зміну глобального центру авангардного мистецтва: роль Парижа, який визначав художні тенденції майже три століття, перейшла до Нью-Йорка. Протягом цього десятиліття молодші художники дедалі частіше орієнтувалися на живопис кольорового поля, а до початку 1960-х рух еволюціонував у бік стриманішої та структурованішої естетики.
Абстрактний експресіонізм залишив фундаментальний слід в історії мистецтва. Він не лише змінив уявлення про картину як про автономний простір емоційного та інтелектуального досвіду, а й сформував основу для подальших напрямів — постживописної абстракції, мінімалізму, концептуального мистецтва.
Іван Гудзенко
