Передумови появи абстракції
У вузькому значенні витоки абстрактного мистецтва пов’язують з інтелектуальними та художніми пошуками XIX століття. Це був період надзвичайно продуманих образотворчих творів, спрямованих на ілюстрацію сюжетів і анекдотів, але водночас епоха, у якій зароджувалося глибше зацікавлення механізмами світла та людського зору. Романтизм відкинув класицистичне відтворення натури та висунув ідеї про пріоритет уяви, емоції, несвідомого імпульсу.
Поступово з’явилися художники, які усвідомили нову свободу, що випливае з права не копіювати світ, а створювати власну реальність. У цьому контексті програмним стало висловлювання Моріса Дені 1890 року, де він підкреслив: передусім картина є плоскою поверхнею, вкритою кольорами, впорядкованими за задумом автора. Для символістів і постімпресіоністів це твердження стало ключовим, оскільки воно переорієнтувало художню думку з історії чи оповіді на саму природу живописного висловлення.
Перші кроки до повної абстракції
На початку XX століття провідні авангардні рухи — фовізм, експресіонізм, кубізм, футуризм — демонстрували дедалі виразніший розрив із традиційною репрезентацією. Вони спрощували форму, руйнували перспективу, підкреслювали рух, емоцію або свідомо розкладали предмет на геометричні структури. Попри радикальність цих експериментів, більшість творів ще зберігала зв’язок із видимими об’єктами.
Проте між 1906 і 1914 роками виник зовсім новий підхід, що відмовився навіть від натяку на предметність. Роберт Делоне, Василь Кандинський, Казимир Малевич, Володимир Татлін та інші художники створювали композиції, що не апелювали до природних форм. Довгий час саме Кандинського вважали першим митцем, який намалював суто абстрактну картину (1910–1911), але сучасні дослідження підкреслили провідну роль шведської художниці Гільми аф Клінт, що створила власні абстракції ще у 1906 році з іншими концептуальними мотивами. Її творчість була майже невідомою широкій аудиторії до початку XXI століття.
Художні пошуки цього періоду відрізнялися сміливістю, але спільним для авторів залишалося питання: чи може мистецтво існувати без світу речей, спираючись винятково на внутрішню логіку форми та кольору? Саме це питання визначило розвиток абстракції у XX столітті.
Абстракція між війнами та новий вибух після 1945 року
У період між світовими війнами абстрактне мистецтво не завжди знаходило підтримку. Тоталітарні режими Німеччини та СРСР активно просували репрезентативні стилі, а на Заході переважали течії, що знову закликали до образності — зокрема сюрреалізм і соціально-критичний реалізм. Попри це в Європі діяли важливі групи, серед яких рух де Стейл у Нідерландах та дадаїсти у Цюриху. Вони розширили межі художнього мислення і зміцнили позиції геометричної та концептуальної абстракції.
Після Другої світової війни ситуація змінилася докорінно. У США сформувалася потужна школа, відома як абстрактний експресіонізм. Її представники — Джексон Поллок, Марк Ротко, Віллем де Кунінг — розвинули нову енергію живопису, де жест, внутрішній імпульс, масштаб і емоційна напруга стали головними засобами. Американський абстрактний живопис швидко вплинув на художнє середовище Європи та сприяв утвердженню абстракції як універсальної мови сучасного мистецтва.
Від 1950-х років абстрактне мистецтво стало одним із домінантних напрямів у живописі та скульптурі. Його розвивали як у геометричному ключі, так і в експресивному, а також у синтезі з новими матеріалами, технологіями, оптичними ефектами та мінімалістичною естетикою.
Абстракція нерідко викликає нерозуміння, оскільки відмовляється від звичних моделей зображення. Вона вимагає іншого типу сприйняття — уваги до внутрішньої логіки композиції, взаємодії кольорів, ритму ліній, емоційного настрою. Для багатьох поціновувачів ця мова відкриває можливість сприймати мистецтво як чисту форму думки, позбавлену необхідності наслідувати зовнішній світ.
Іван Гудзенко
