Основні принципи абсолютного ідеалізму
Абсолютний ідеалізм можна загалом охарактеризувати за трьома основними принципами:
- Суб’єктивність буденного світу: Звичайний повсякденний світ речей і втілених розумів не є таким, яким він є насправді, а лише таким, яким він виглядає через некритиковані категорії сприйняття.
- Примат самосвідомого розуму: Найкраще відображення світу не у фізичних і математичних категоріях, а в термінах самосвідомого розуму.
- Ідея і нескінченне ціле: Ідея є відношенням кожного окремого досвіду до нескінченного цілого, вираженням якого вона є, а не накладенням готових форм на даний матеріал.
Гегель і Абсолютна ідея
Для Гегеля ідеалізм означав, що кінцевий світ є відображенням розуму, який єдиний справді реальний. Він вважав, що обмежене буття, яке виникає і зникає, передбачає існування нескінченного необмеженого буття, в якому кінцеве є залежним елементом. За цією концепцією, істина стає співвідношенням гармонії або узгодженості між думками, а не відповідністю думками та зовнішніми реаліями.
Перехід від заплутаного світу чуттєвого досвіду до більш складних і послідовних категорій науки наближає до Абсолютної Ідеї, до якої всі інші абстрактні ідеї є лише частинами. Гегель також вважав, що ця зростаюча ясність очевидна в тому, що пізніша філософія передбачає і розвивається від попередньої, зрештою наближаючись до Абсолютної ідеї, яка є самодостатньою.
Шеллінг і Абсолют як єдність протилежностей
Шеллінг, хоча і поділяв віру в Абсолютну Ідею, відрізнявся від Гегеля тим, що ідентифікував Абсолют як недиференційовану єдність протилежностей. У стані інтелектуальної інтуїції суб’єкт і об’єкт, будучи протилежностями, губляться в анонімності Абсолюту. Гегель аргументував цю позицію у своїй «Феноменології духу» .
Джозайя Ройс і американський абсолютний ідеалізм
Джозайя Ройс, американський філософ, розвинув ідеї абсолютного ідеалізму в своєму напрямку. Він припустив, що людські розуми є фрагментами Абсолюту, але якимось чином залишаються окремими «я» та особистостями. Він вважав, що індивідуальні «я» (як частини Абсолюту) здатні через фундаментальну чесноту відданості шукати своє постійно зростаюче та постійно розширюване значення та ототожнюватися з ним, таким чином наближаючись до Абсолюту.
Вплив абсолютного ідеалізму на філософію
Ідеалізм Гегеля став основою для абсолютного ідеалізму багатьох філософів, таких як Ф. Г. Бредлі та Бернард Бозанке, які зробили абсолютний ідеалізм панівною філософією XIX століття. Бредлі, зокрема, у своїй роботі «Вигляд і реальність: метафізичне есе» (1893) розвивав ідеї Гегеля, критично аналізуючи поняття реальності та абсолютної істини.
Абсолютний ідеалізм значно вплинув на розвиток філософської думки, пропонуючи глибокі інсайти щодо природи реальності, свідомості та взаємозв’язку між індивідуальним досвідом і універсальною істиною. Ця філософська школа заклала основи для подальших досліджень і дискусій у галузі метафізики, епістемології та етики, залишаючи тривалий вплив на сучасну філософію.
Висновок
Абсолютний ідеалізм, розроблений Гегелем, Шеллінгом та іншими мислителями, залишається важливим напрямом філософської думки. Ця теорія, що поєднує ідеї самосвідомого розуму, нескінченного цілого та гармонійної взаємодії думок, продовжує впливати на сучасних філософів і науковців, стимулюючи нові дослідження та роздуми щодо природи реальності і нашого місця в ній.
Іван Гудзенко
