Тефораста народився близько 370 року до нашої ери у грецькому поселенні Ерес, розташованого на острові Лесбос, в родині ремісника. Теофраст навчався у школі філософа Платона, в якій здобував навики з філософії.Був також другом і послідовником Аристотеля – учня Платонівської академії. Від нього Теофраст намагався почерпнути його філософські ідеї. Проте миттєва смерть Арістотеля у 322 році до нашої ери зворушила й самого Теофраста. Тридцять чотири роки Теофраст віддав керівництву Лікеєю. Став автором кількох творів у традиційній для того часу площині знань. На жаль, до нашого часу збереглися деякі із його творів, зокрема це такі: «Історія рослин» (9 книга);«Про причини рослин» (6 книга); «Метафізичні апорії», «Історія фізики» (деякі фрагменти з них), науково – природні трактати, які у свою чергу були опубліковані та видані у 1497 році у місті Венеція.
Теофраст проробив колосальний внесок у доповненні праці Аристотеля «Політика», описавши закони. Його вважають зачинателем ботаніки, основоположником методу спостереження, який зумів використати індуктивний метод і застосувати його у науковому дослідженні.
Теофраст крім того зробив доповнення істот до логічного вчення Аристотеля. Він першим став систематично вивчати силогізми Арістотеля, особливо приділяв увагу висловлюванням. Ним було покладено початок логіки предикатів за допомоги принципу логічних висловлювань. В якості прийняття аксіоматичних висловлювань, Теофраст використовує крім того чотири пропозиційні закони. Самі ж закони виражаються сучасною мовою логічних висловлювань, що поповнюються роздільним сполучником «або».
У класовій логіці він перевершував квантифікацію предикату, разом з тим поповнюючи модусну систему Арістотеля п’ятьма новими, які в кінцевому результаті були об’єднанні під назвою четвертої фігури категоричного силогізму. Не обмежуючись лише кількістю предикатного об’єму, філософ займається уточненням , ставлячи над цими предикатами знаки логічних заперечень.
Трішки відступивши від арістотелівської позиції, у модальній логіці Теофрастом розглядається нерівнозначна «можливість» із заперечною «необхідністю», де його модальна силогістика відрізняється від тієї, яку пропонує Арістотель.
Згідно дослідника Лукасевича, Теофраст заперечував використання одиничних термінів у деяких місцях системи силогістики Арістотеля. Теофраст як логік повинен розглядатися як ланка, що з’єднує Арістотеля та стоїків, — стверджує Стоїн.
Теофраст підтверджував об’єктивність якостей. Внутрішню якість обґрунтовував, спираючись на принципи атомізму Демокріта та арістотелівське вчення про причини. в онтологічному дослідженні якостей Теофраста привела постановка основних питань зі сторони епікурейства та стоїцизму. Питання стосувалися співвідношення необхідності та випадковості. Теофрастом була прийнята спроба збереження у сенсуалістичному вченні поєднання причинної концепції Арістотеля з позицією Демокріта, проте воан привела тільки до фаталістичного витлумачення причино – наслідкових зв’язків. Це вимагало пояснення багаторізноманітності світу введенням випадковості (атомістичне відхилення в епікурейців ), або ж атомізації першопричини (сперматичні логоси стоїків).
Для історії філософії Теофраст має важливе значення. Йому вдалося зібрати багато свідчень про ранні філософські школи в Стародавній Греції, матеріали ж ці потім використовувалися пізнішими істориками, бралися ними до уваги як першоджерело. Ранніх філософів, Теофраст розглядав як попередників філософа Арістотеля.
Тому родоначальником історії філософії необхідно вважати саме Теофраста, особливо у таких площинах науки як психологія та теорія пізнання.
Щодо року смерті Теофраста точних свідчень не має, проте деякі із дослідників вважають, що він помер і був похований між 288 та 285 роками до нашої ери у місті Афіни.
Твори Теофраста складають величезну спадщину давньогрецької філософії і мають науковий інтерес у сучасній філософії ХХІ століття.
Богдан Стрикалюк
