Німецька класична філософія охоплює собою період, що обмежується 80-ми роками ХVІІІ століття. Тим не менше, якщо ж звертати на низку її моментів, то сама вона є вершиною усього філософського розвитку, якого досягла за увесь цей період.Філософія представлена такими видатними німецькими мислителями – просвітителями як Імануїл Кант (перевершує поетичну філософію). Ідеї Канта знайшли своє теоретичне відображення у рефлексії свободи людини і її рівності аж до періоду французької буржуазної революції. У класичній філософії ми знаходимо також і задатки філософії активної сторони у Г. Фіхте, а також концепцію динамічного процесу і природної спекуляції,що є близькою до матеріалістичної діалектики; в тому числі спостерігаємо діалектичну концепцію Георга Гегеля, що є надто близькою до реальності і через ідеалізм – далеку від її самої. А вже починаючи з Гердера, філософія починає вводити принцип історизму у дослідження соціуму, відкидаючи неісторичні або механічні концепції, які подарувала їм попередня епоха.
Філософія після І. Канта починає вносити серйозну критику для його ідеї агностицизму, а от у філософії Гегеля вже починають розроблятися закони об’єктивної і суб’єктивної діалектики. Зворотною стороною медалі стає світобачення утвердження багатьох філософів цієї епохи в ідеалізмі. Така тенденція перш за все пов’язана з низкою обставин, які лежать в основі концепції ідеалізму, де не вимагається ніякого наукового пояснення при формуванні якихось нових ідей або ж теорій.
Ідеалізм німецької класичної філософії пов’язаний здебільшого доведенням концепцій, які є абсурдним результатом, не зважаючи на досвід та емпіричні докази.
Наступним пояснювальним моментом оволодіння позицією ідеалізму є факт пов’язування самої ж німецької класичної філософії з раціоналістичною філософією вже після Рене Декарта. Як противага онтологічній стародавній і середньовічній філософії, які є недостатньо обґрунтованими, підкреслюється ідея французького мислителя Декарта про той момент достовірність існування пізнавального Я (Cogito ergo sum – Я мислю, отже я існую).
Таким чином філософія Нового часу в Німеччині змінює об’єкт на суб’єкт (світ — людина), тобто вектор повертається до антропоцентричної системи, яка була сталим елементом усієї античної філософії. У філософії Канта ми також зустрічаємо привілейоване становище суб’єкта. Хоча у філософії Гегеля і Шелінга спостерігається різкий перехід до онтологічної позиції, тобто відбувається своєрідне зміщення до об’єктивності світу, але не до суб’єкта.
Ще однією характерною рисою у німецькій філософії ідеалізму був пантеїзм Гегеля, Шелінга і Фіхте.
Поштовх до розвитку метафізичних ідей у німецький класичній філософії дав Імануїл Кант.
Він розробив таку метафізичну ідею як Бог, душа, світова цілісність. Іншою причиною орієнтації стала спінозівська дискусія, яка стала прогресивним явищем у суспільстві Німеччини і класичної філософії. На той час це був духовний прогресивний розвиток Німеччини і жителів цієї країни.
Відомо також, що ця філософська дискусія відбулася між Гердером і теологом Бенедиктом Спінозою. У своєму написаному трактаті під назвою «Бог (1787 р.)», Гердер намагався дещо модернізувати філософію Спінози, використовуючи такі поняття як «органічна сила» замість «поширеності». Моделлю для яких слугує не фізичний об’єкт, а швидше жива істота. А тому на відміну від позиції атеїстичної інтерпретації Спінози, Гердер захищає власне пантеїстичне розуміння бога і приписує йому такі риси як мудрість, провидіння (промисел).
Тому ця дискусія демонструє собою те, що філософія, яка була після Канта, містила у собі ті напрямки філософії в Німеччині, які могли розвиватися незалежно від філософа. Якщо ж брати до уваги соціальний план німецької філософії, то ми побачимо, що це стало свідченням пробудження населення міст і сіл Німеччини, а також відрізнялося специфікою інтелектуального росту у прошарках суспільства. В тім економічна недолугість, політична слабкість усієї німецької буржуазії, а вже потім і роздробленість території Німеччини наклали негативний відпечаток на країні.
Потрібно врахувати і незвичайну інтелектуальну зміну Німеччини через вплив філософських ідей, думок, що формувалися в Англії, Голландії, Італії і у Франції. Можна навіть говорити про переворот, який відбувся у свідомості людей, справжню філософську революцію, яка сколихнула увесь світ.
Отже німецька класична філософія стала ідеалістичною формою, значення якої практично було обезцінене і яка стала вирішальною в епоху Нового часу. Справжні інтелектуали Німеччини такі як Кант, Гегель, Фейєрбах, Фіхте, Шелінг, Спіноза намагалися просвітити безграмотне, не освічене суспільство Німеччини і допомогти йому у вирішенні та розв’язанні нагальних проблем, які виникли у суспільстві, державі, церкві.
Питання, які були характерні для суб’єктивного ідеалізму стосувалися власне людини, контакту суб’єкта з об’єктом пізнання, людської свободи, духовного буття, існування суб’єкта у світі, його відношення до навколишнього пізнавального світу і інші.
Богдан Стрикалюк
