На сьогодні людина, яка носить моральний та духовний приклад священства втрачає свій образ та подобу. А через що так відбувається? З точки зору християнства – матеріальної брудної наживи. Один із таких випадків трапився зі священиком, адже головний його обов’язок — служіння Богу, людям, принесення користі для суспільства і держави.
Завдання сучасного душпастиря – дбати про отару Христову, яку доручив йому Господь для майбутнього спасіння, а не розганяти і полохати, лякати, страшити її, як це зазвичай роблять недбайливі духовні пастирі.
Саме гірше те, що матеріальна слава засліплює очі багатьом, а божественні істини відходять на інший план. Прикладом такого недбальства, жорстким поводженням з людьми, послушницями жіночого монастиря став священик Назарій Лотоцький.
Спочатку він був прекрасною людиною, талановитою, з духовним покликанням перед Богом, але потрапив під негативний вплив людей, які знеславили і «взяли його під свої ноги». Це ті особи, що перебували в «червоній комуні», нищили за вказівкою відданих партії керівників святині, хрести, іконографічні зображення, розкрадали предмети релігійного культу.
Очевидцями було сказано про причетність осіб, які грабували, розкрадали, нищили, розбирали чоловічий Свято — Михайлівський монастир, що був побудований у селі Флорино, Бершадського району Вінницької області, а потім перейменований на Спасо – Преображенський жіночий монастир.
Монастир по правді став предметом різних поневірянь, безбожники над ним глумилися, проте їм не вдалося зламати дух його насельників . Надгробні плити від могил спочилих монахів були розкидані, привалені гноєм. Це був страшний час атеїстичної пропаганди Хрущова. Хрущов ліквідовував монастирі, церкви, піддавав їх сільсько – господарській експлуатації.
Сьогодні ті комуністи, які ганьбили церкву — стоять у перших рядах православних віруючих. Комуністи намагаються повернути все до початкового стану як раніше, в тім воля Божа цього не допустить. Небезпечною на сьогодні є така річ, коли священика люди можуть затягнути у «недобрі справи». І такого священика вдалося приборкати людям. Він не був керівником релігійної громади, ним керували всі, хто забажав.
Священик повинен залишатись на своїй позиції , бути прикладом як для своєї сім’ї так і для людей, держави, суспільства і церкви в цілому і ні в якому разі не повинен піддаватися різного роду провокаціям,остерігаючись аморальних, жорстоких, підступних, лукавих людей та підлабузників, що хочуть прислужитися йому при добрій нагоді.
Назарій Лотоцький потрапив під негативний вплив людей, керували ним усі: пані Козерацька, матушка, люди. Недоцільним було саме його втручання до матеріального майна монастиря. Відчувши себе на вершині свободи, піку людської слави, священик повністю вийшов з — під контролю свого правлячого архієрея та благочинного за що повинен був понести справедливе покарання.
Тепер ми побачили правдиве обличчя священика, а чи доцільно розкривати повністю всю цю історію, думаємо не слід.
Коли священик порушує канонічні вимоги, відчуваючи свавілля та виправдовує себе в очах тих, кого пригнічував, з ким не толерантно поводив себе, то це вже не духовний пастир, а знаряддя в руках людей.
Богдан Стрикалюк
Магістр релігієзнавства
