Отримавши приватне навчання у шотландського пресвітеріанина Томаса Янга, Джон з раннього віку розвинув навички вивчення класичних мов, зокрема латини і грецької. Він відвідував престижну школу Святого Павла, а у 1625 році вступив до Кембриджського коледжу Христа. Тут Мільтон зазнав конфліктів, зокрема тимчасового відрахування через незгоду з наставником Вільямом Чаппеллом, але повернувся під керівництво Натаніеля Тові. У 1629 році він здобув ступінь бакалавра мистецтв, а у 1632 — магістра мистецтв.
Після закінчення університету Мільтон почав замислюватись над тим, чи варто продовжувати шлях священика, але так і не обрав це покликання. Його погляди стають дедалі радикальнішими, особливо через зростання пуританських настроїв та критику англіканської церкви.
Політична ідеологія та громадянська війна
Мільтон став важливим політичним мислителем, чиї праці формували інтелектуальні основи під час Англійської громадянської війни. Він відкрито виступав проти тиранії та державної релігії, зокрема в памфлетах і трактатах, що стосувалися свободи совісті та релігійної толерантності.
Одним із найвідоміших політичних творів Мільтона є «Ареопагітика» (1644), у якій він захищає свободу друку і висловлювання. Він був палким критиком цензури і підтримував ідею, що істина мусить вільно конкурувати з помилкою в дискусіях. Його підтримка свободи слова перегукується з сучасними концепціями прав людини.
Коли у 1649 році було страчено короля Карла I, Мільтон став на бік республіки під керівництвом Олівера Кромвеля. Він займав посаду державного секретаря з іноземної кореспонденції в Англійській Співдружності, використовуючи свої знання латини для ведення міжнародних переговорів. Після відновлення монархії у 1660 році Мільтон зазнав переслідувань, але уникнув страти.
Теологічні погляди
Теологія Джона Мільтона базувалася на радикальних пуританських переконаннях. Він вірив у важливість особистої свободи і права кожної людини самостійно тлумачити Біблію. Його теологічні трактати виступають проти церковної ієрархії та обмежень, які вона накладала на віруючих.
Його основний внесок у релігійний дискурс полягає у трактатах про свободу совісті, де він відстоює ідею, що кожен має право обирати власний шлях у вірі. Мільтон розумів віру як особистий досвід, який не повинен контролюватися державою.
«Втрачений рай» і поетична спадщина
Найвідоміший твір Мільтона, «Втрачений рай» (1667), вважається однією з найважливіших епопей в історії літератури. У цій поемі автор зосереджується на біблійній історії гріхопадіння Адама і Єви, розкриваючи складні моральні та релігійні питання. Мільтон використовує епічний стиль, збагачений алюзіями на класичні твори та Біблію, створюючи багатошарову структуру, яка захоплює своєю глибиною.
Тематика «Втраченого раю» охоплює проблеми свободи волі, покарання і прощення. Важливим аспектом цього твору є центральна роль Сатани, який виступає не лише як уособлення зла, а й як персонаж, що демонструє складність морального вибору. Мільтон уникає чорно-білої моралі, що робить його твір надзвичайно багатогранним і актуальним навіть у наш час.
Пізніше Мільтон написав «Відновлений рай» (1671) — продовження своєї епопеї, де описано воскресіння Христа та його перемогу над смертю, та «Самсон Агоніст» — драматичну поему, яка розкриває історію Самсона через призму втрачених можливостей і помсти.
Вплив і спадщина
Джон Мільтон став фігурою, що перевершила свій час. Його творчість залишила величезний вплив на подальший розвиток літератури, політичної думки та теології. Його ідеї про свободу слова, право на індивідуальну релігію та критику авторитаризму знаходили відгук у багатьох мислителів під час Американської та Французької революцій.
Його поетичні твори, зокрема «Втрачений рай», залишаються одними з найвпливовіших в англійській літературі. Мільтон розвинув епічний жанр, поєднавши класичну форму з релігійною тематикою та складною метафізичною структурою. Його вплив можна простежити у таких поетів, як Вільям Блейк, Лорд Байрон та Шеллі.
Останні роки життя
Наприкінці життя Мільтон залишився практично сліпим, але продовжував писати за допомогою диктування. Його останні роки були позначені самотністю, але й творчою продуктивністю. Помер Мільтон 8 листопада 1674 року у Лондоні, залишивши по собі спадщину, яка вплинула на покоління читачів і мислителів.
Іван Гудзенко
