Західні монотеїстичні релігії
У юдаїзмі Диявол відомий як Сатана. У Старому Завіті сатана розглядається як обвинувач у суді Ягве, як це описано в книзі Йова (розділи 1 і 2). Втім, він не виступає як супротивник Бога. Однак у постбіблійному юдаїзмі Сатана став відомий як «князь дияволів».
У християнстві Сатана має різні імена: Вельзевул («Володар мух») у Євангелії від Матвія 12:24–27, часто згадується як Вельзевул («Володар гною») і Люцифер (занепалий ангел Світла). У християнській теології головне завдання диявола полягає в тому, щоб спокусити людей відкинути спосіб життя та викуплення і прийняти шлях смерті та знищення. Він є провідником ангелів, які впали з неба через гординю. Сатана має своїм головним супротивником архангела Михаїла, лідера Божих небесних військ.
В ісламській теології Диявол відомий як Ібліс, який також має ім’я аш-Шайтан («Демон») і Аду Аллах («Ворог Бога»). У Корані Ібліс з’являється в історії про створення світу, відмовляючись виконати Божий наказ схилитися перед Адамом, першою людиною. За це він проклятий Богом, але його покарання має настати в Судний день. До того часу Ібліс уповноважений спокушати невірних, але не справжніх віруючих. Він також спокусив Адама і Єву в Едемському саду. Ібліс по-різному описується як ангел, джинн (духовна істота, здатна творити добро чи зло) або ангел, який був лідером джинів.
Інші релігійні та культурні контексти
У гностицизмі Диявола часто називали Деміургом (Творцем), а в маніхействі — царем темряви.
Диявол, як велика сила зла, часто зображувався в релігійній і світській літературі та мистецтві. У різні періоди історії поклоніння дияволу ставало важливим для певних осіб, незадоволених існуючими релігійними інституціями, що призводило до відновлення практики екзорцизму.
