Старий Заповіт
Старий Заповіт, або Єврейський канон, був закріплений синодом рабинів, який відбувся в Явне, Палестина, приблизно в 90 році нашої ери. Цей канон включає тексти, що вважаються священними як для юдаїзму, так і для християнства. Однак деякі книги, виключені з цього канону, були названі християнами Апокрифами (грец. «заховані»). Пізніше римо-католицизм включив ці книги до свого канону.
Новий Заповіт
Ісус, засновник християнства, не залишив нічого письмово, але його послідовники зберегли його висловлювання та біографічні подробиці про нього в усній формі, доки вони не були записані в чотирьох Євангеліях. До них були додані листи апостола Павла та інших, а також книга Одкровення до Івана. Ці тексти утворили священний канон під назвою Новий Заповіт, який був офіційно затверджений церквою наприкінці 4 століття. Існував також Апокрифи Нового Заповіту, але він не набув канонічного статусу через численні фальшиві деталі.
Іслам
Священне писання ісламу, Коран, є центральним і непорушним каноном віри мусульман. Мусульмани вірять, що Коран складається з самих слів Бога, які були передані пророку Мухаммаду через ангела Джібриїла (Гавриїла). Вони вважають, що ці слова були прочитані Мухаммадом без будь-яких змін. Ця віра у священний характер Корану схожа на віру християн-фундаменталістів у те, що Біблія є словом Божим, натхненним від початку до кінця.
Святе Письмо в західних релігіях відіграє важливу роль у формуванні духовних і моральних основ цих релігій. У християнстві та ісламі священні тексти вважаються натхненними або безпосередньо переданими Богом, що надає їм особливий статус і авторитет. Ці писання не тільки служать джерелом віровчення та практики, але й впливають на культурні, соціальні та етичні аспекти життя своїх послідовників.
Іван Гудзенко