Талмуд
Талмуд, що в перекладі з івриту означає «вивчення» або «навчання», є збіркою стародавніх вчень, які євреї вважали священними від часу їх складання і до сьогодні. Талмуд складається з двох основних частин: Мішни та Гемари.
Мішна— це збірка усних законів, які доповнюють біблійні приписи, систематизована у II столітті.
Гемара — це коментарі до Мішни, які з’явилися у пізніший період. Гемара аналізує та пояснює Мішну, забезпечуючи глибше розуміння тексту.
Талмуд існує у двох основних редакціях: Єрусалимський (IV століття) та Вавилонський (V століття), останній з яких має більший авторитет і використовується частіше.
Мідраш
Мідраш, що перекладається як «виклад» або «дослідження», має два основні значення:
- Спосіб тлумачення Біблії, характерний для талмудичної літератури.
- Окремий корпус коментарів до Святого Письма, які використовують цей метод тлумачення.
Опозиція Талмуду
Незважаючи на центральну роль Талмуду в єврейському житті, деякі групи та окремі особи виступали проти нього.
Караїми (VIII століття) відкидали усну традицію і вважали Талмуд вигадкою рабинів.
Середньовічні єврейські містики бачили в Талмуді лише оболонку, яка приховує глибинний зміст Письмової Тори.
Месіанські секти XVII-XVIII століть повністю відкидали Талмуд.
Гаскала (єврейське просвітництво XVIII-XIX століть) і реформований юдаїзм секуляризували єврейське життя, що призвело до відкидання Талмуду модернізованими євреями.
Антиталмудичні настрої серед християн
Християнська церква часто критикувала Талмуд, особливо в середні віки, звинувачуючи його у:
Фальсифікації біблійного змісту.
Блюзнірських зауваженнях проти Ісуса та християнства.
Проповідуванні упереджень проти неєвреїв.
Це призводило до публічних спалень Талмуду та постійної цензури.
Позитивні відгуки та інтерес
Починаючи з епохи Відродження, на Заході з’явився позитивний інтерес до равиністичної літератури з боку видатних неєврейських учених, письменників і мислителів. Внаслідок цього, ідеї, образи та знання, втілені в Талмуді, почали проникати у західну думку та культуру, збагачуючи її новими аспектами.
Іван Гудзенко