Синкретизм пройняв не лише ідеї Платона та раннього платонізму, а й включив у себе важливі елементи арістотелівської та стоїчної філософії, хоча цей розвиток був відносно однобічним. Доводів про вплив Сходу на цей процес немає. Іноді можна помітити тони певного гностичного сприйняття в думках Плотіна, але він свідомо виступав проти гностицизму. Навіть у гностичних системах, існуючих на той час, часто відзначався великий вплив платонізму. Більш того, теософські твори кінця II століття н.е., відомі як Халдейські оракули, які пізніше неоплатоніки вважали джерелом натхнення, здавалися сумішшю грецької релігійної філософії.
Неоплатонізм, як складна та багатогранна філософія, розвивався протягом тривалого періоду, у різних формах, що ускладнює його узагальнення. Проте, ключові ідеї філософів, яких можна вважати неоплатоніками, зазвичай включають наступне:
- Існує безліч рівнів існування, від універсального до конкретного, що охоплюють ієрархічну структуру, з фізичним світом як найнижчим рівнем, доступним для сприйняття через почуття в часі та просторі.
- Кожен рівень існування виникає від свого попереднього, відображаючи безпосередню залежність, що не обмежується часом або простором.
- Кожна істота розвивається в своїй власній реальності, здійснюючи подвійний рух відходу від свого вищого та повернення до нього, що виражається в споглядальному бажанні та творчому імпульсі.
- Кожен рівень буття є відображенням або вираженням вищого рівня. Взаємозв’язок між архетипом і образом пронизує всі неоплатонічні концепції.
- Ступені буття відображають ступені єдності; спускаючись вниз, зростає множинність, відокремленість і обмеженість, поки не досягається індивідуалізація у просторово-часовому світі.
- Найвищий рівень буття походить від кінцевого принципу, який не має обмежень, поділу чи атрибутів і виходить за межі мислимої реальності. Його можна назвати «Єдиним» через його простоту або «Добром» як джерелом усіх досконалостей і кінцевою метою повернення, оскільки імпульс виходу і повернення походить від Добра і веде до нього.
- Оскільки цей вищий принцип є абсолютно простим і невизначеним, людське знання про нього має бути радикально відмінним від інших видів знання. Його не можна описати як об’єкт або застосувати предикати; пізнати його можна лише через безпосереднє єднання розуму з ним, яке неможливо уявити чи описати.
Загалом, неоплатонізм зробив вагомий внесок у розвиток західної філософії, запровадивши нові поняття та методи дослідження реальності, що мали тривалий вплив на подальші філософські та релігійні системи.
Іван Гудзенко
