Термін «Сто шкіл думки» слід розуміти в переносному значенні, а не буквально. Деякі з шкіл, які розвинулися в цей період, були:
- Конфуціанство
- Даосизм
- Легізм
- Моїзм
- Школа імен
- Школа Інь -Янь
З цих шкіл здобули популярність і вплив – конфуціанство, даосизм і легізм – і або прямо засудили інших, або поглинули їхні центральні концепції цілком або частково. Період Воюючих держав завершився, коли держава Цінь перемогла інші шість держав і започаткувала династію Цінь. Імператор Ши Хуан-ді приблизно в 213 р. до н. е. наказав спалити всі книги зі «ста шкіл думки», крім тих, що стосуються законництва, його власної особистої філософії, яка стала державною. Праці інших шкіл, які пережили період, так званий «Спалення книг і поховання вчених», зробили це лише тому, що їх ховали люди, які ризикували особисто.
Династію Цінь змінила династія Хань (202 р. до н. е. – 220 р. н. е.), яка відродила навчання та інтерес до різних філософських шкіл. За часів імператора Лю Че (141-87 рр. до н. е.) конфуціанство було прийнято як державна філософія і продовжуватиме, разом із даосизмом і легізмом, вести китайську культуру до наших днів.
Воюючі держави та школи думки
Династія Чжоу почалася як централізований уряд за короля У-вана (правління 1046-1043 рр. до н. е.), але була значно розширена його братом, герцогом У-гуном (правління 1042-1035 рр. до н. е.), який змінив його. Повстання, яке спалахнуло після завоювань герцога У-гуна, і величезна територія, яку тепер утримував Чжоу, спонукали до зміни плану, і китайський уряд був децентралізований і реорганізований як феодальна система, в якій лояльні до короля лорди керували майже автономними державами. Це працювало добре, доки лорди були пов’язані своїми присягами вірності, але з часом вони стали могутнішими за короля, і про присяги забули, оскільки королівська влада занепала.
Так званий період Західного Чжоу (1046-771 рр. до н. е.) перейшов у період Східного Чжоу (771-256 рр. до н. е.), час коли варвари вдерлися та змусили уряд переміститися на схід для кращого захисту. Перша частина періоду Східного Чжоу відома як Весняно-осінній період за назвою державних хронік того часу, які записували ці події. Ця епоха найбільших досягнень у філософії, китайській літературі, мистецтві, музиці та культурі в цілому — хоча це був час нестабільності — тому що вчені та мислителі, які колись були пов’язані з державною організацією стали переселенцями, заснували власні школи (або проповідували власне бачення без офіційної школи) і залучили послідовників. Оскільки кожна школа думки суттєво відрізнялася від інших, цей період пізніше назвали часом боротьби «ста шкіл думки».
Весняний і осінній періоди перейшли в період Воюючих царств, коли сім держав посилили конфлікт між собою і занурили країну в майже постійну війну. У той же час філософські школи, здебільшого, наслідували їхній приклад і критикували одна одну, щоб підняти власне бачення за рахунок інших. Найвідомішим прикладом цього є конфуціанський учений Мен-цзи (l. 372-289 рр. до н. е.) і його критика Мо-цзи (l. 470-391 рр. до н. е.) і Ян Чжу (l. 440-360 рр. до н. е.) та їхніх шкіл моїзму та гедонізм.
Альона Дмитрук
