Великі буддійські вчителі подорожували до Китаю, щоб допомогти розвинути центри навчання та перекладати тексти, а китайські вчені регулярно їздили до Індії, щоб знайти та привезти копії та переклади інших.
Індія була визнана батьківщиною буддизму, і вчені їздили туди спеціально, щоб знайти, перекласти та привезти все, що вони могли знайти. Серед них — знаменитий Сюаньдзан (1. 602-644 рр. н. е.), який кинув виклик імператорському указу китайського імператора Тайцзуна (правління 626-649 рр. н. е.) про заборону закордонних подорожей до Індії в 627 р. н. Він добре відомий перекладом «Сутри серця Досконалої Мудрості», яка залишається найпопулярнішою і часто читається буддистами в Китаї та в усьому світі.
Індійські вчені-буддисти були запрошені до Китаю викладати та перекладати, і китайська колекція буддійських текстів зростала під їхнім керівництвом.
Система вірувань потрапила з Китаю до Японії, де її заохочував князь Шотоку (594-622 рр. н. е.), який допоміг утвердити її по всій країні. Езотеричний буддизм удосконалив, систематизував і поширив далі Кукай (також відомий як Кобо Дайсі, 774-835 рр. н. е.), вчений-монах і поет, який заснував буддизм Сінґон в Японії. Буддизм Сінґон («Істинне слово») дотримувався космічного бачення буддизму як вічного набору обмежень, які були чітко сформульовані Буддою, але не задумані ним самим; він також не був першим Буддою і, звичайно, не останнім. Сінґон, як і буддизм ваджраяни, стверджував, що можна досягти повного просвітлення протягом свого життя, лише підкорившись дисципліні доброчесного вчителя.
Це вчення збагатили буддизм новими практиками та перспективами на шляху до духовного просвітлення. Історія перекладів та поширення текстів свідчить про глибоку взаємодію між культурами та постійний потік ідей, що впливав на формування буддизму у Китаї та Японії.
АД
