Незважаючи на те, що головною метою «Memento Mori» завжди було нагадати глядачеві про його власну смертність, це не завжди сприймалося як зловісне попередження.
Скоріше, воно закликало глядачів розглядати кожен день як дар, який потрібно цінувати, або вправно нагадувало, що можливості для блаженного загробного життя залежать від поведінки людини на землі.
У той час, коли філософія стоїцизму бачила смерть як нагадування про необхідність зростання та задоволення у повсякденному житті, в ранньому християнстві Memento Mori прийняло більш обережний відтінок. Після падіння Римської імперії у V столітті настала заплутана і невпорядкована епоха, після якої Католицька Церква стала найпотужнішим інституційним органом. Імператори та правителі швидко зрозуміли, що найефективніший спосіб утримати владу — це залучити відданість Церкві, що призвело до масового будівництва величезних соборів і церков.
Місця поклоніння стали місцями роздумів над важливістю життя в контексті вічності, як би короткочасним воно не було. У Біблії, наприклад, в Псалмі 90, Мойсей молиться Богу від імені свого народу, просячи «примірити наші дні, щоб ми могли отримати мудре серце»; Ісая 40:7 заявляє, що «трава в’яне, квітка в’яне, коли дихання Господнє доторкається до неї; справді, люди — як трава»; а Екклезіаст 7:40 заохочує до того, щоб «пам’ятати про кінець і ніколи не згрішити в усіх своїх справах». Таким чином, віруючим було зрозуміло, що їхнє вічне щастя залежить від їхніх земних вчинків та міркувань.
Між 14-м і 16-м століттями заможні європейці часто замовляли монументи, що нагадували їм, що їхні тіла також одного дня згинуть. Рене Остберг вказує, що «Memento mori» в християнстві також використовувався як художній засіб, що спонукає до благочестя. Осуарії або «церкви з кісток» у архітектурі, споруджені з людських кісток, служили як не лише нагадування про смерть, але й місця для зберігання трупів у випадку переповнення цвинтарів».
Деякі відомі приклади таких будівель — Седлецький осуарій 15-го століття в Чехії та Капела-душ-Оссос 16-го століття в Португалії, де на вході стоїть попередження: «Ми, кістки, тут лежимо голі, чекаючи на вас». У пізньому Середньовіччі (близько 1300-х років) з’явилися транси — гробниці, що містили скульптурне зображення тіла померлої особи, часто у стані розкладання, на вершині. Богослов Крістіна Уелч зауважує, що ці гробниці слугували як форма скульптурного «memento mori», нагадуючи всім, хто їх бачив, про неухильну необхідність розмірковувати про смерть і розглядати загробне життя як центральний аспект земного існування.
Іван Гудзенко
