Поняття «католицизму» в науці
В сучасній науці, зокрема релігієзнавстві існує поділ християнства на три напрямки: католицизм, православ’я і протестантизм. Між ними є багато чого спільного, а також відмінного. Про що детально дізнаємося пізніше. Отож як вже говорили перша гілка сучасного християнства представлена католицизмом.
Термін «католицизм» має як латинське так і грецьке походження, слово καθολικός означає – всезагальний, вселенський. Вперше використання терміну ἡ Καθολικ Εκκλησία зустрічаємо в Ігнатія Богоносця в листі, датованому 110 року після Різдва Христового, адресованому місту Смирна, пізніше термін закріпили у Символі віри. Під католицизмом розуміємо головний напрям християнства; доктрину, якої дотримується західна християнська церква, очолена папою римським – наступником апостола Петра, відрізняється особливим догматизмом (чистилище, сходження Святого Духа від Отця і Сина, непогрішність і непомильність папи як вікарія Христа на землі).
Історія становлення католицизму
Католицизм має власну передісторію формування. Місцем його розташування є Західна Римська імперія. Утворюється І століття нашої ери. Згідно історичних свідчень, загально церковне керівництво зосереджувалося в руках римської громади. Рим стає основним центром поширення проповіді і апостольської діяльності Петра і Павла. Церква віддає перевагу апостолу Петру. Чому, так, а не інакше спробуємо дізнатися. Про цей важливий для церкви факт дізнаємося з першоджерел, якими слугують твори, датовані ІІ-ІІІ століттям після Різдва Христового. Так християнські мислителі зазначеного періоду стверджують, що право очолити Церкву Христос надав апостолу Петру, а наступниками апостола є римські папи. Відтак титул папи стали застосовувати в християнській громаді виключно не до одного, а багатьох служителів церкви. Пізніше західна церква присвоїла такий титул єпископу римської та африканської церкви (основний центр — Карфаген). Понтифікат як вища церковна влада починає зміцнюватися при Леві І Великому.
Саме при цьому понтифіку було сформульовано поняття plenitudo potestatis, що у перекладі з латинської означає – повнота влади, яку насамперед мають визнати усі єпископи. Лев І зробив це для того, щоб перекреслити рівність прав єпископа константинопольського і римського, всупереч Халкідонському собору 451 року. Таким чином зумів зберегти Рим від окупації Аттіли та високо підняв свій авторитет. Захід побачив Лева І як майбутнього папу і політичного керівника. В період правління папи Григорія Великого починає наростати розходження церков Заходу та Сходу. Радикально налаштовані папи усіляко почали вдаватися до політичного ходу аби вийти з візантійського підданства.
Таку спробу здійснено папою Стефаном ІІ 752 року. Заручившись військовою підтримкою короля Піпіна Короткого було знищено лонгобардів. У 756 році в знак вдячності папі, Піпін Короткий наділяє його лонгобардськими землями, а також частинами Равенни, Капмпаньї.
Виникає церковна держава, зосереджуючи релігійну та світську владу. Для доведення власного претендування на понтифікат кожен із пап посилався на Дарну Піпіна, тобто документ, яким насамперед обґрунтовувалася влада представника династії Каролінгів по всій Італії. Ще одним досить цікавим фактом панування папи над церквами та світом є інший документ – Лжеісидорові декреталії. Історики піддають сумніву оригінал такої пам’ятки. Декреталії починають використовувати в ІХ столітті.
Цими декреталіями єпископи звільнялися від світської феодальної влади. За декреталіями єдиною опорою єпископів слугує папство, якому ті мають підпорядковуватись. Згідно декреталій, повнота церковної влади отримується іншими церквами. Римський єпископ, що є наступником апостола Петра займається керівництвом церкви, йому надається право у скликанні соборів, звершення суду над духовенством. Клірики відділялися від мирян. Римська церква стала однією із найбагатших в Західній Європі при Священній Римській імперії, вона вже мала в користуванні землі, які видів для монастирів та єпископатів імператор Оттон І Великий. З ХІ століття римською церквою введено целібат задля внормованого життя духовенства. У цьому ж столітті відбувається розкол між церквами Заходу і Сходу.
Розгортається боротьба папства з представниками світської влади, від якої вони феодально залежали. Папою Миколою ІІ було відсторонено імператора від виборів пап, а це право надано колегії кардиналів. Григорієм VІІ велася боротьба з світськими феодалами. У такий спосіб папа відбирає право інвеститури. Для все більшого збагачення з кінця ХІ включно до ХІІ століття католицькою церквою організовуються Хрестові походи з метою звільнення Гробу Господнього та Палестини від сарацинів. Благословив на цей похід папа Урбан ІІ. Тільки ніхто не знав чим усе це обернеться і чого насправді вартий Єрусалим.
Інший папа Інокентій ІІІ сказав, що він намісник Христа на землі, такий собі еталон царя –священика Мелхисадека в Біблії. Папа посилався на те, що має Donatio Constantini, тобто підтверджуючий документ – дарну грамоту імператора Констянтина, яка нібито підтверджує передання влади над Заходом папі Сильвестру і наступникам. У ХІІІ столітті з ініціативи того ж папи стався четвертий хрестовий похід із захопленням латинянами Константинополя і утворенням Латинської імперії. Латинською імперією керував Балдуїн ІІ. Проте йому та латинському патріарху довелося тікати. Шостий хрестовий похід, який очолив імператор Фрідріх ІІ не дав бажаного результату, в кінці кінців центр Святої землі опинився після завоювання в руках сарацин (мусульман). Ненаситність паства, які перетворювалися у феодалів вражала. Спочатку папою Інокентієм ІІІ і його наступником Григорієм ІХ відсилався Тевтонський орден з метою захоплення земель польського королівства, литовського і руського князівств. Коли греки були у важкому становищі папа Григорій Х скористався моментом і скликавши собор в Ліоні укладає унію з послами візантійського імператора Михаїла VІІІ Палелога. В тім новий візантійський імператор Андронік, миряни та духовенство відкинули унію. Тривала також боротьба за папський престол, усунення у можливий спосіб конкурентів.
Священні книги
Єдиною сакральною книгою, спільною для католицизму, православ’я та протестантизму є Біблія.
Віровчення
Історично так склалося, що на рахунок віровчення йшло постійне протистояння між західною та східною церквами. Найперше це стосувалося додатку Filioque (сходження Святого Духа «від Отця і Сина»)в Нікейському Символі віри. Дане вчення було затверджено Толедським собором 589 року; догмат про чистилище затверджений Фераро-Флорентійським собором 1439 року; про непомильність папи римського (затверджено І Ватиканським собором 1870 року); про непорочне зачаття Діви Марії (догмат затверджений папою Пієм ІХ 1854 року); про Вознесіння Діви Марії духом і тілом (догмат 1950 року).
Сучасний стан католицизму
На сьогодні католицька церква є однією із найбільш впливовіших деномінацій у сучасному світі. Кількість її віруючих складає 1 мільярд 300 000 000 чоловік. Адміністративний орган католицької церкви – Римська курія. Держава і резиденція папи римського –Ватикан. Керівником церкви є папа римський Франциск. До вищих консультативних органів відносяться: Вселенський собор, колегія кардиналів, синод єпископів. Католицька церква характеризується також дев’ятьма конгрегаціями, одинадцятьма папськими комісіями, Апостольською бібліотекою як органами управління, а також юридичними інстанціями: Вищим церковним судом, Вищим трибуналом Апостольського суду. Громадський порядок підтримується папською гвардією, куди входять швейцарські гвардійці.
Католицизм набув поширення в Італії, Іспанії, Франці, Португалії, Австрії, Бельгії, Польщі, Литві, Угорщині, Ірландії, Словаччині, Словенії, Чехії. Найбільше віруючих католицької церкви зосереджено в країнах Південної Америки: Бразилія, Аргентина, Чилі, Перу; Центральної – Мексика, Куба, Північної – США, Канада; азійських – Філіппіни, Східний Тимор, В’єтнам, Південна Корея, Китай; на Близькому Сході – Ліван та Африка.
Мова і обряд богослужіння латинські, проте богослужіння може звершуватися національною мовою.
Панас Вернигора
