Ця фраза може викликати неоднорідні емоції в читичів, але серед тих, хто дочитав книгу до кінця не знайшлося того, хото б звинуватив Камю в шизофренії. Навпаки, суспильство оцінило його ідеї Нобелівською премією в галузі літератури. Спробуємо розібратися в цьому.
Завдяки ідеї того, що самогубство є екзистенціальним страхом людини, Камю робить з нього один з способів бородьби з абсурдом. Починаючи опис самогубства в соціальній площині, прводячи деяки приклади мотивів самогубств, Камю швидко переводить дискусію в філософську площіну і ставить питання про “філософске самогубство”.
Воно постає не як соціальний феномен, а гносеологічний. Чому так, тому що людина вірішує питання доцільності свого існування. За допомогою цього можна стверджувати, що кожні диструктивні дії лежать в гносеологічній площині. Наприклад проблема корупції є меншою мірою в соціальною, і навіть не етичною. Вона полягає в кризі сприйняття та усвідомлення свого людського буття. Адже людина не те, чим вона є, а те, чим вона себе робить.
Що таке філософське самогубство? Це впадання у крайність раціоналізму та ірраціоналізму. Камю демонструє це на прикладі Гуссерля та К’єркегора. Перший мислитель абсолютузував розум, описував рефлексивні можливості людського мислення, але не врахував того, що самогубство, це, як правило, не результат рефлексії. Самогубство – емоційний вчинок. В цьому випадку Камю грунтується на ідеях Гайдегера про екзистенціали турботи, страху, провини, що виражають духовний досвід особистості. К’єркегор також помиляється тому, що навпаки звів все до ірраціогпльного.
На думку Камю: “Для абсурдного розуму світ не надто раціонален, та не надто ірраціонален. Він просто лежить поза розумом”. Кінечність людини та її смертність додають ще більшого значення відчуттю абсурду. Однак абсурдд та самогубство несумісні поняття. Абсурд, це людська свідомість та світосприйняття.
Усвідомлення того, що світ є абсурдним, що між ним та людиною є протирічча породжує бунт. Людина, яка чинить бунт, пізніє основи абсурдності буття. Бунт допомогає людині порвати з сокралізацією та міфами.
Людина, яка пізнала абсурдність світу, та вчинила бунт, не вчинила його в соціальній площині. Бунт є метафізичним. На відміну від раба, яки протистує проти несправедливих порядків, людина протестує проти свого світогляду. На відміну від революції, яка є нігілістична, бунт, навпаки, є інструментом творіння людини. Він формує її онтологічну цілісніть.
Шукаючи вихід, а точніше не бажаючи самогубства своїх читачів та покупців книг, Камю стверджує, що виходом з нігілізму є мистецтво. Людина не стає щаслівою, але стає вільною. Адже абсурдна людина без мистецтва приходить до висновку, що вона не вільна. За Камю: “Абсурдна творчість все одно, що й абсурдне мислення”, результатом якого є бунт та свобода.
Проблему свободи та її вирішення за допомогою мистецтва Камю пояснює на прикладі Дон Жуана. Цей персонаж перебуває в абсурдному коханні, постійно закахується в жінок, але така абсурдність робить його вільним.
Отже, основна проблема есе – смисл життя. Камю намагається знайти надію на позитивне буття в світі, в якому померла релігійна надія. Передумовою світосприйняття, та всіх екзістенціальних пошуків є абсурд. В творі, через міф про Сізіфа, Камю показує, що неможливо зберегти світ за допомогою нігілістичної моралі. А засобом порятунку від нігілізму є мистецтво.
Антон Лисенко
Магістр філософії
