Предки цього народу переселилися сюди з царства Магадха, що існувало на землях індійського Біхара. Причому спочатку вони зайняли Аракан, а пізніше опинилися в Бангладеш, заселивши околиці Кокс-Базар. До англійського правління тут розташовувалося ранньофеодальне царство Чакма.
Нині влада монарха Раджі Дебашиш Рой вважається лише формальною. Існує не зовсім достовірне народний переказ про походження чакма. Ці люди вважають, що самоназва народності утворилася від бірманського слова «чаок», що означає «змішане походження».
Спочатку вони використовували мови тибето-бірманської мовної сім’ї, але потім на їх прислівник великий вплив став надавати читтагунієнь, одну з мов індоарійської групи, дуже схожою на бенгалі. Сьогодні багато вчених вважають, що нинішня мова чакма є різновидом мови бенгальців.
Більшість представників народу вважаються прихильниками буддизму у формі тхеравади, цю віру народ сповідує багато століть. Є відомості, що низка священиків з Бангладеш та інших країн намагаються (поки що безуспішно) проповідувати у чакма християнську релігію.
Етнічно цей народ є частиною тибето-бірманської групи, тому їхня культурна своєрідність тісно пов’язана з народами з передгір’їв Гімалаїв та із сусідньої держави М’янма. Жінки використовують одяг довжиною до ступнів, він називається «пхіноном», навколо талії обгортають «хаді». Це барвисті шати, що мають різний крій. Готують зазвичай за допомогою відкритого вогню. У меню є страви з м’яса, але яловичину не вживають. Традиційна страва у них – пагони бамбука. На щорічному фестивалі Біжу, що проходить у квітні, чакма співають, танцюють, випивають та веселяться. Останній день фестивалю є державним святом у Читтагонгу.
Іван Гудзенко
