Народився у 310 році нашої ери в розташованому у Сирії місті Лаодикія в сім’ї священика. Батько Аполінарій Старший був пресвітером церкви. Його син входив до числа церковного кліру як читець, тому така обставина змусила його визначитися з основним напрямком богослов’я та освіти.
По при заборону імператора Юліана разом зі своїм батьком надає класичну освіту для християн, здійснюючи переклад історичних книг Святого Письма формою класичної грецької літератури. Аполінарій до того ж добре володів івритом і тлумачив Святе Письмо. У 370-х роках нашої ери до Аполінарія долучилася велика кількість учнів, серед яких Ієронім Стридонтський.
Аполінарій дотримується суворого аскетичного способу життя. Листується з отцями церкви і підтримує їх в боротьбі з аріанством.
Полемізує з аріанами як відданий захисник Нікейського Символу віри. За рішенням аріанського лаодикійського єпископа Феодота батько і він були піддані анафемі. Приводом стали часті розмови з такими софістами як Епіфаній і їхнє перебування в момент читання гімну софістом. Пізніше обох приймуть через покаяння. Інший єпископ Георгій взагалі вигнав Аполінарія. Основна причина вигнання – спілкування з Афанасієм Великим, котрий повернувся через Лаодикію на олександрійську кафедру. Аполінарієм звичайно ще раніше віталося обрання Афанасія Великого після Олександра Олександрійського.
У 361 році зі смертю аріанина, Аполінарій врешті очолює кафедру в Лаодикії. У 362 році за його наказом на Олександрійський собор прибули ченці. У 363 році на Антиохійському соборі з незрозумілих на перший погляд причин був поставлений підпис Пелагія Лаодикійського – аріанина.
Як стало відомо той користувався повагою зі сторони православних. Стає зрозумілим те, що Аполінарій навряд чи був лаодикійським єпископом. Про нього у 373 році свідчить Василій Великий – богослов-каппадокієць як про поширювача єретичної науки, а Афанасій Великий знав, що в Аполінарія неправильне мислення, що йде всупереч христологічним поглядам.
Відтак сформувалася громада, котра набула поширення в Антіохії, приєднавши до себе пресвітера Віталія, рукоположеного ще раніше Аполінарієм у сан єпископа. Як свідчить Ієронім Стридонтський, його вчителем написані коментарі на Святе Письмо, апології проти Юліана та Порфирія.
На жаль, вони так і не дійшли до нашого часу. Для збереження праць, аполінарійці почали робити надписи над його творами іменами святих отців. Низку праць все таки вдалося отримати, вони мали вигляд псевдоепіграфів писемності святих отців.
Цитати його творів наведені святими отцями, котрі полемізували з ним. Аполінарій Лаодикійський помирає в похилих літах у 392 році так і не примирившись з церквою.
Його догматичні формулювання, ідеї (монофелітські та монофізитські) відгукнулися на христологічній полеміці, яка тривала до VІІ століття нашої ери. Тріадологічне вчення Аполінарія як не дивно привертає увагу патрологів разом із істориками церкви.
Аполінарій Лаодикійський сформував навколо себе групу послідовників, які продовжували поширювати його основні ідеї на території Антіохії. Зрештою рух отримав назву від свого ініціатора та ідеолога. В історії християнської церкви цю течію запам’ятали як аполінаризм. Хвиля цього вчення захоплювала уми людей, що викликало побоювання зі сторони ієрархів церков Сходу, потрібна була надійна «зброя» по зупиненню єресі.
Пегас
