Започатковувався сам процес ще у 1385 році (Кревська унія). У ході цієї події проведено низку внутрішніх реформ, котрі відповідали польським еталонам (створення воєводств, повітових сеймиків, земських, гродських, підморських судів, запроваджена правова зміна становища самої шляхти). Ратифікація унії королем польським князем литовським Сігізмундом ІІ Августом відбулася 4 липня 1569 року.
Об’єднання стало протидією Московському царству та його агресивним настроям, загарбаній ним третини території та необхідним її поверненням законному власнику. Завдяки устрою Речі Посполитої вдалося зберегти києво-руську ідентичність Волині та Київщини.
Беручи до уваги положення унії, Річ Посполита – це єдина і неподільна конфедерація, котра утворилася внаслідок чіткої організованості та співдіяльності коронних, духовних, світських рад, лицарств, територій Великої і Малої Польщі, Великого Князівства Литовського, Київського Князівства, Волині. Підляшшя, Руської, Пруської, Поморської, Жмудської (сучасної Литви), Інфантської (сучасних Латвії з Естонією) землі із самоврядними коронними містами. Керівником держави став виборний монах з титулом «король Польський, Великий князь Литовський, Руський, Пруський, Мазовецький, Жейматський, Київський, Волинський, Підляський і Лівонський».
Шляхта є джерелом влади, адже через неї забезпечувався виборчий процес до різних органів державного самоврядування. Крім короля з сеймом, спільними залишалися закордонна політика із грошовою одиницею. Об’єднаним територіям надавалося автономне право і тільки в конфедерації, а не поза нею.
Велике Князівство Литовське та Польська Корона мали свої скарбниці, війська, установи, офіційні мови, судочинну систему. Коронній шляхті надавалися неабиякі привілеї. Ще у 1430-х роках до Польскьої корони були приєднані Белзька та Руська земля (зі Львовом), Західне Поділля (з Кам’янцем), потім долучилася Волинь.
Угодою передбачався офіційний статус староукраїнської мови з Литовським правом, окремим судочинством, гарантування прав захисту православ’я з визнанням князівських титулів, територіальної автономності Волинського і Брацлавського воєводства. Пізніше сюди увійшло Київське князівство (удільні землі з 1471 року).
Умови між сторонами, підписані 5 червня 1569 року по суті є аналогічними з волинськими. Київське князівство зосереджувалося тільки в одних руках – Василя -Костянтина, князя Острозького, Київського, маршалка Волинського і старости Володимирського.
Хоч Костянтин Острозький і не був коронованим, проте займав чітку позицію щодо утримання земель в тодішній Речі Посполитій, що гарантувало політичне, економічне, і духовно-культурне право для руського народу. Порушення унії 1569 року самою ж Польською короною відкривало прямий шлях для остаточного розірвання зав’язків.
Обєднання народів в державі Річ Посполита принесло позитивні результати в ході боротьби з Москвою у 1609 році і закінчилося успіхом – укладенням Деулінського мирного договору 11 грудня 1618 року. На цьому польсько-московська війна припинилася. Речі Посполитій дісталися землі Смоленські, Чернігівські та Новгород-Сіверські із двадцятьма дев’ятьма містами.
І як результат, польський король міг спокійно стати претендентом московського трону. Свого тріумфу держава досягла не без підтримки розумного полководця і гетьмана Петра Сагайдачного з двадцяти тисячним козацьким військом. Починаючи з XVІІІ століття, уникаючи юридичних гарантій, польська влада чинила утиски посполитого селянства та козацтва. Сприяли такому процесу магнати, котрі забули як правильно потрібно себе вести з « справжніми лицарями».
Відбиралося практично усе: хутір, луки, млини, ставки, обкладали податками, непокірне козацтво садили у в’язницю, катували, перетворювали на кріпаків, чинився тиск на православних ієрархів та вірних, православні міщани позбавлялися права очолювати органи місцевого самоврядування, натомість їх заміняли іноземці, українцям заборонявся доступ до цеху, ремесла, торгівлі, обмежувалося вживання української мови та викладання в школах.
27 грудня 1648 року в умовах безкоролівської влади поставлений єрусалимським патріархом Паїсієм і обраний Козацькою Радою новий гетьман Богдан Хмельницький, опираючись на Люблінську унію, розгортає боротьбу з відокремленням частин української землі від Речі Посполитої. Річ Посполита прийшла в занепад у 1759 році через магнатське свавілля і послаблення держави. Через новоутворені конфедерації підривалася довіра як до польського короля так і цілого сейму.
Так як Річ Посполиту оточували абсолютні монархії, то зробили усе можливе для того, щоб анексувати території та ліквідувати державність взагалі.
Пегас
