Конфедерації необхідно було подолати низку проблем, існуючих після Люблінської унії 1569 року, утворенням Речі Посполитої, з єдиним королем, відсутньою спільною церквою. І оскільки у Польській короні спостерігалося домінування католиків, то у Великому князівстві Литовському була зовсім інша картина.
В чому це насамперед прослідковувалося? Зокрема в тих частинах земельних володінь, які давали можливість розвитку як православ’ю, католицизму так і протестантизму. В основному це східні, західні частини земель, з північною та західною. А при литовському князі Вітовту взагалі панувала більшість юдейських спільнот.
Акт Варшавської конфедерації – перший європейський документ. Попри не зупинення усіх релігійних конфліктів, Річ Посполита залишалася безпечною і толерантною, на відміну від європейських країн, в яких проходили бурхливі релігійні війни. Для Речі Посполитої важливішою справою залишався Акт Варшавської конфедерації. Даний документ був підписаний підканцлером литовським Остафієм Воловичем, каштеляном вітебзьким Павлом Пацом. До того ж Акт закріплений печаткою Миколаю Радзівілла Рижого.
Акт Варшавської конфедерації підлягав легітимності. А для цього потрібно було зачекати, доки на трон зійде Генріх. Генріх вважався останнім з французьких королів династії Валуа. Був обраний у 1574 році з носінням титулу князя литовського та першого виборного короля Польщі.
Правда правив він не довго, дізнавшись про заключення шлюбу з останньою із династії Ягеллонів – Анною відмовився від цього і повернувся до Франції. Акт Варшавської конфедерації мав би набути законної сили і підтвердження короля. Брали за увагу так звану «Варфоломіївську ніч» проведену при підтримці Генріха з його матір’ю і боялися її повторення. Через те і ситуація виявилася складною.
Дисиденти, тобто не католики здійснили укладення ще одного документу «Генріхових артикулів», щоб у такий спосіб обмежити королівську владу і забезпечити релігійну свободу. Непорушність самих статей дисиденти підтверджували клятвою. Клятва полягала в тому, якщо артикули будуть порушені, то жителі в королівстві та великому князівстві оголошуються вільними і більше їм не підкоряються.
Супротив «Генріховим артикулам» щодо конфедерації та релігійної свободи чинили усі єпископи, в опозиції залишився краківський єпископ Франціск Красінський. Під час торжества обрання Генріха Валуа королем, київський воєвода острозький і православна шляхта навіть не бажали там бути. Майже не доходило до кровопролиття, практично цього боялися усі.
А тому їм нічого не залишалося окрім того, щоб змиритися. Дисиденти погоджуються з обранням Генріха королем, а католики приймають «». Навесні 1573 року «Генріхові артикули» були підписані представником Валуа. Другою подію стало припинення штурму Ла-Рошеля.
Якщо раніше у виборчих капітуляціях підписаних при вступі на престол Ягеллонів полягала спадковість, то при Валуа – вибірковість королівської влади. Цими артикулами підтверджувалися наступні правителі Польщі із легітимізованою «шляхетською демократією». Артикули насправді обмежували королівські права, адже жодна війна, укладання миру, не могло бути без згоди із сеймом. В тому випадку, якщо привілей шляхти монархом порушений, вона має повне право на повстання.
Як тільки було підписано «Генріхові артикули» в Речі Посполитій, традиція успадкування королівського трону відійшла в небуття, відтак про претендування наслідників королів на престол не могло й бути мови. Нагляним прикладом цьому слугував польський король Ян Собеський, як би він не старався, але нічого у нього не вийшло з успадкуванням трону його сином.
Пегас