Об’єднання його відбулося у 1596 році (результат Люблінської унії) і тривало до 1759 року з остаточною ліквідацією. Причину припинення існування Речі Посполитої історики вбачають у земельному поділі між Австрією, Пруссією та Росією. Територія самого князівства обіймала землі України, Литви, Білорусії, Польщі, трішки захоплювали Словаччину, Естонію, Молдову, Латвію та Росію.
Судячи з топоніму Річ Посполита запозичила власну назву із латинського слова Res publika, що в дослідному перекладі означає спільну справу, спільну річ. На польській мові воно звучить Rzecz Pospolita (так держава називалася польськими жителями), іноземці називали просто – Польща. Її ще називали Короною, а Велике Князівство Литовське – Литвою. В документаціях, датованих ХVІІ століттям зустрічаємо іншу назву «Світла Річ Посполита».
У наш час державу називали Річчю Посполитою обох народів. Потім зустрічалася згадка про Річ Посполиту трьох народів, в тім чи це дійсно так, поки що невідомо. Можливо це робилася спроба плану політичного перетворення Великого князівства Литовського і Польського Королівства у триєдину державу. Третьою державою мало би бути Московське князівство, утворене на власних територіях. Швидше за все то була спроба збереження польсько-литовської держави.
Варто зауважити, що держава очолювалася виборним монахом, котрий носив титул «король польський і Великого князівства Литовського». Державне керівництво зосереджувалося у руках шляхетської нації. Тобто політичним шляхом у шляхту об’єднувалися різні народи, що складало повноту влади. Так наприклад її чисельність у відсотковому відношенні становила 2% , в Королівстві Польському, в князівствах Литовському з руським сягала до 25% від населення самої держави. Влада належала шляхті.
Єдиним джерелом влади поставала шляхта, через яку в демократичний спосіб здійснювалися вибори до трьох органів: парламентського, представницького, місцевого. До парламентського органу відносився сейм, представницького – сеймики, місцевого – суди. Спостерігалася висока децентралізація влади.
Першою столицею держави до Люблінської унії залишався Краків, після неї – Варшава. Адміністративно-територіальна частина з першої половини XVІІ століття займала 990 000 квадратних метрів, населення складало – 11 000 000 осіб, причому тут проживали різні національності з конфесіями. Варшавським конфедеративним актом (у 1573 році) декларувалася свобода віросповідання. Протягом державного правління домінуюча роль залишалася за католицькою церквою. А тому елітарна культура мала дві мови: латинську — в богослужінні і польську – розмовну.
Державою проводилися парламентські сусідські війни (Московія, Швеція, Османська імперія, Кримське ханство). У 1648 році нею втрачено чверть територій із-за козацького повстання як провокації вторгнення Швеції та Московії. У XVІІІ столітті в результаті проявлення магнатського і шляхтського свавілля та анархічності стає об’єктом впливу Всеросійської імперії. У 1772 році третина земель держави була втрачена через їхній поділ між іншими державами аткими як Московія, Пруссія та Австрія.
Навесні у 1791 році була ухвалена Конституція , за якою Річ Посполита – унітарна держава, а форма правління- конституційна монархія. Всеросійська імперія розділила Річ Посполиту так само як Пруссія та Австрія у 1793 та 1795 роках, це означав кінець її існування.
Пегас