Відкриття перших трипільських поселень в кінці 19 ст. відбулося під формулюванням «священних, родових місць»[1], які належали «народу, гілки арійського племені, котрій по праву належить ім’я протослов’ян і нащадки котрої й донині населяють південно-західну Росію»[2]. Так схарактеризував автохтонну культуру Українських земель її перший дослідник – Вікентій Хвойка. Зараз можна тільки дивуватися неймовірній проникливості археолога, бо за 130 років досліджень доводиться все більше говорити про священність та сакральність трипільських поселень, а їх населення за генною наукою віднесено саме до праіндоєвропейців – арійської мовної сім’ї.
В ті далекі часи В. Хвойка працюючи на Київщині повідомив про щонайменше десть трипільських поселень в районі Трипілля, Халеп’є, Стайки, Верем’є, які систематизовано утворюють декілька рядів забудови та являють собою великий більш-менш правильної форми круг[3] – що і є повідомленням з глибини тисячоліть про неймовірні фігурні святі місця в центрі забудови яких знаходилося щось особливе.
(Рис. 1) Карта трипільських поселень відкритих до 1940 р. на Київщині [Примітка: Червоним колом виділено трипільське поселення Коломийщина; Червоним квадратом виділено знак гексаграми який історично асоціюється з юдаїзмом. Знак питання поставлений автором у зв’язку з нерозумінням чому саме такий відомий релігійний символ був застосований до позначення об’єктів української давнини].
В. Хвойці поталанило чи не першим провести розкопки в урочищі Коломийщина побл. с. Халеп’я (нині Обухів. р-ну Київ. обл.) де в самому центі поселення знаходилася сакральна споруда стародавніх землеробів. Невідомо чи вдалося йому її розкопати, але згодом цим місцем особливо зацікавилася вже радянська археологічна наука. Так починаючи з 1934 р. до 1938 р. Інститути історії матеріальної культури АН УРСР й АН СРСР під керівництвом С. Магури (заст. – Т. Пассек) провели скрупульозні розкопки на урочищі Коломийщина[4]. На трипільському поселенні було проведено зондування всієї площі з встановленням границь залягання залишків житлових будинків й окремих комплексів великих розмірів. Радянській науці довелося визнати: дійсно, на трипільському поселенні поблизу урочища Коломийщина знаходились 39 споруд, які розташовані двома концентричними колами. Діаметр внутрішнього кола дорівнював 50-60 м, зовнішнього – 170 м в діаметрі[5]. В центрі цього умовного кола розташовувались дві найбільші на поселенні споруди площа яких складала 140 м² та 90 м², а всі інші житла були начебто підпорядковані цим спорудам – були обернені центральними входами до них. Одночасно з Київщини надходили й інші археологічні розвідки де повторювалась неймовірна колоподібна систематизація трипільських житлових конгломератів: поселення біля с. Жуківці – 29 жител, діаметр кола 200 м; поселення біля с. Верем’я – діаметр кола 500 м; поселення біля с. Щербанівка – діаметр кола 500 м; поселення в урочищі Ясеновий Ліс – займало приблизно в діаметрі 300 м на 250 м з житлами в кілька рядів[6]. Всі ці поселення знаходилися на вершинах та схилах значних висот, недалеко від річок в межах хліборобських ділянок та лугів для пасовиськ. Часто такі поселення будувались в зоні 2-3 кілометрів один від одного. Для радянських науковців було зрозуміло, що віднайшлась якась своєрідна стародавня держава з системою окремих поселень, які організовувались за єдиним світоглядним стандартом та взаємодіяли між собою. Більш того улаштування на великих територіях таких однакових забудов неодмінного вимагало відповідної керівної організації – своєрідних очільників роду чи старшин. І центральні «структури» в кожному поселенні були натяками на це, бо ж саме в них могли проводитись об’єднуючи заходи скоріше за все релігійного характеру. Такий яскравий цивілізаційний вимір в самому серці України видався радянській владі особливо небезпечною справою. Як відомо, реакція з Москви була миттєвою. Про ті часи повідомляє історик та археолог М. Відейко: «Радянська наука засекретила всі дослідження Трипільської культури, які відбувалися до 1937 року, крім того, вчені-дослідники були розстріляні. Радянська влада, як і царська влада в ХІХ столітті, не могла допустити, щоб український народ мав у своїх історичних здобутках таку красномовну сторінку, як Трипільська культура. До Жовтневої революції на території України було зібрано понад 300 приватних колекцій Трипільської культури, які потім були «законсервовані» та десь сховані»[7]. Приблизно в цей же час після експедиції в Карпатах, в Чернівцях був арештований вчений-генетик, ботанік, академік АН СРСР і АН УРСР Вавилов Микола Іванович. Він проводив роботу по ідентифікації центрів походження культурних рослин і конкретно походження сортів пшениці стародавніх народів. В Карпатах академіку вдалося виявити дику пшеницю, яка генетично пов’язана з пшеницею знайденою на трипільських поселеннях, що для вченого стало смертельною знахідкою [Примітка: Рослинна генетика як і генетика людини може розкрити її походження та території поширення. Трипілля постаралися віднесли до культури не місцевого походження, а до землеробів Середземномор’я, які в міграційних хвилях переселилися самі та прихопили з собою своє зерно. Академік Вавілов став загрозою таких теорій, бо ж сорт зерна стародавніх землеробів виявився місцевого походження]. Він був засуджений до смертної кари за «антисовецкую работу» та за «организацию мероприятий с целью вызвать голод в стране»[8]. Фактично був закатований в 1943 р. в саратовській тюрмі[9].
Коли стало зрозумілим, що трипільська культура за своїми масштабами не може бути прихована, а результати розкопок треба якось висвітлювати, в 1940 р. від академії наук УРСР виходить перша своєрідна енциклопедія трипільської культури. Тут повідомляється про 61 відкрите поселення Трипільської культури на території України, і подаються звіти та матеріали з розкопок лишень трьох – поселення Коломийщина, Білий Камінь та поселення поблизу Городського. Найбільш висвітленим виявилось поселення Коломийщина в центрі якого знаходились дві великі структури. До них була прикута особлива увага. З усього масиву споруд вони отримали порядкові номери № 1 та № 2 та були повністю розкопані. За археологічними звітами це виявились великі господарські склади[10]. «Чи не тут зберігалося, а потім і розмелювалося зерно?»[11] – запитують у самих себе радянські науковці.
(Рис. 2) Фото з розкопок складу-комори (за радянською наукою) з поселення Коломийщина.
З усього масиву наданої по цім розкопкам інформації можна виокремити такі засадничі положення (за звітами по площадці № 1):
- Склад-комора був прямокутної форми та зорієнтований на світову вісь схід-захід[12];
- Зі східної частини поселення помітний видимий розрив в колоподібній забудові немовби зорієнтований на центральну споруду[13];
- Зі східного боку поселення переходить у рівне плато по якому протікала річка[14];
- Умовний склад займав підпорядковане до себе положення усіх будинків на поселенні – центральні входи були оберненні до найбільшої споруди;
- Споруда мала внутрішній функціонально-конструктивний поділ на західну частину де знаходилися три «вогнищеві споруди» (вівтарі) та дві зернотерки для помелу зерна, і східне приміщення без особливих знахідок[15].
(Рис. 3) Фото вівтаря в просторі площадки № 1.
- Інтер’єр споруди був переважно виконаний в червоних кольорах про що свідчать залишки темно-червоної вохристої фарби[16];
- В західній частині споруди була широка глиняна лава де ставили посуд[17];
(Рис. 4) Фото широкої лави – подіуму в західній частині споруди.
- Виявлено посуд різного призначення та антропоморфні статуетки, серед яких не було жодної цілої, а тільки фрагменти дев’яти окремих фігурок. Фігурки переважно були пофарбовані в червоний колір вохристою фарбою;
(Рис. 5) Фото розбитих фігурок знайдених в межах центральної споруди поселення Коломийщина.
(Рис. 6) Фото посуду з центральної структури на поселенні Коломийщина.
- В глиняну обмазку стін при спорудженні додавали рослинні домішки, жолуді та дерево[18];
- В центрі структури під підлогою знайшли заглиблення завбільшки 2 м² з фрагментами 30 посудин[19]. В радянській археології такі заглиблення отримали визначення сміттєвих ям чи звалищ[20]. Стосовно Коломийщини археологи підкреслюють: «Козловський [археолог] вважає заглибини під підлогою, виритими свинями… і що в ці ями потрапляли речі, які випадково падали на землю… Ми вважаємо більш імовірним, що ями обох типів є звичайними в трипільських поселеннях сміттєвими ямами. І цілком можна припустити, що нові житла споруджувалися, між іншим, і на тих місцях, де раніше були заглибини для покидьків»[21].
- Для археологів було цілком зрозуміло, що частина посуди в приміщенні «центрального складу» була роздавлена стінкою, яка впала в середину житла[22]. Такий характер руйнації типовий для трипільських споруд які проходять ритуал циклічного, вогняного оновлення. Відтак харчовий склад (за радянською археологією) пройшов через подібний ритуал.
- Коломийське поселення з усією трипільською цивілізацією віднесено приблизно до ІІІ-II тисячоліття до Р. Х.[23]
І ось вже з цього моменту коли нам стали відомі основні вихідні данні з розкопок центральної споруди з поселення Коломийшина, ми з усією відповідальністю можемо цілком ґрунтовно довести, що це ніякий не харчовий склад з ямами від поросят, а справжня трипільська сакральна споруда побудована за світоглядними канонами того часу. Це стає можливим завдячуючи науковому прориву останніх років в дослідженні трипільської релігійної культури та їх культових архітектурних форм (Наприклад дослідження релігієзнавця Завалія О.: ««Храмові комплекси» в релігійному житті трипільської спільноти», «Гіпотетичне моделювання ритуальних практик трипільців в контексті спорудження «Небелівського Храму» (на основі археологічних даних та компаративістських досліджень)», «Реконструкція та інтерпретація ритуальних практик та культових церемоній в просторі Небелівського Храму», «Особливості конструкції Небелівського Храму: монументальні елементи, устрій та їх ритуально-релігійний сенс», «Найдавніші трипільські храмові комплекси України» та ін).
Тут необхідно пройтись по кожному з 12 пунктів вищенаведених археологічних звітів з залученням сучасних наукових знань, щоб зрозуміти, що перед нами не комора порита свинями, а справжня трипільська сакральна споруда, ймовірне святилище або навіть поселенський Храм.
Отже:
Щодо п. 1. Доведено, що більшість трипільських Храмів та святилищ були зорієнтовані за сторонами світу та прив’язані до сакральної точки весняно-осіннього рівнодення.
(Рис. 7) Орієнтація центральної споруди з Коломийщини на точку річних сонячних рівнодень.
Річ у тому, що тільки два рази на рік, саме в дні весняного й осіннього рівнодення, сонце точно сходить над горизонтом в східній частині світу. Іншими словами 21 березня та 23 вересня, схід та захід Сонця збігається зі світовою віссю «схід-захід». На прикладі Небелівського Храму доведено, що така орієнтація була необхідна для визначення реперних точок річного кола (в цей час сонце потрапляло до Храму). Мало ймовірно щоб «скаду-коморі» (за радянською наукою) з поселення Коломийщина необхідна була така орієнтація на місцевості;
Щодо п. 2. Східний розрив в забудові поселення типова організація трипільських життєвих конгломератів де знаходились культові комплекси. Можемо пересвідчитись на декількох прикладах:
(Рис. 8) Видимий розрив зі сходу в забудові відносно Храму на трипільському мегапоселенні Небелівка.
(Рис. 9) Видимий розрив зі сходу в забудові відносно Храму на трипільському поселенні Глибочок.
(Рис. 10) Видимий розрив зі сходу в забудові відносно Храму на трипільському поселенні Мошурів.
Відтак східний розрив в забудові трипільського поселення Коломийщина виглядає світоглядним стандартом за яким будувалися житла та культові споруди трипільського етносу. Саме для забезпечення «сонячного коридору» до святинь і був організований такий прохід.
Щодо п. 3. Як не дивно, трипільці намагалися організувати свої поселення біля річок ще й в такий спосіб, щоб водна стихія примикала до Храмів та святилищ зі східної сторони. Не виключення й Коломийщина. Це могло бути пов’язано з ритуальною комунікацією. Скоріше за все процесія одновірців повторювала космологію сходу Сонця на святкові дні, тим самим рухаючись зі сходу на захід до Храму чи святині, попередньо проходивши ритуал омовіння в річці, яка теж була в східній частині.
Щодо п. 4. Всі сакральні споруди трипільців визначали планування на місцевості, а житлові будинки були обернені центральним входом до них. У разі великих протоміст де Храм не можливо було розмістити в центрі, щоб до нього проникало сонячне світло на річні свята, він будувався на сході поселення, а житлові будинки немовби відходили радіальними кільцями від нього. У випадку з невеликим поселенням Коломийщина всі будинки обернені до центральної структури.
Щодо п. 5. Розкопані Храми та святилища трипільської доби конструктивно були розділені на два приміщення: ритуальний зал та кімната перед входом в ритуальний зал. Перехід до ритуального залу як правило забезпечувався зі східної сторони, немовби трипільці забезпечували проникнення між світоглядними рівнями: від профаного простору (за М. Еліаде), до першої кімнати священної споруди та на кінець до святая-святих – головного ритуального залу. Рух відбувався зі сходу на захід. Це саме ми зустрічаємо й у випадку з Коломийською спорудою: перша кімната зі східної сторони без особливих знахідок, наступна за нею була облаштована трьома вівтарями та зернотерками, що безумовно є ознакою культової споруди землеробського типу. Тут особливу увагу необхідно також приділити саме трьом вівтарям споруди № 1. З Небелівського Храму відомо, що в головному ритуальному залі знаходилося саме три вівтарі. Вони були прив’язані до точок річного кола: найбільший за розмірами був спроектований на сонячне сонцестояння, середній за розміром на точку весняного-осіннього рівнодення, а найменший до зимового сонцестояння. Оскільки радянська археологія нічого не повідомляє про розміри вівтарів та їх достовірне розміщення в центральній Коломийській споруді, ми об’єктивно не можемо визначити їхню прив’язаність до просторово-часового континууму подібно до вівтарів Небелівського Храму. Але завдячуючи публікації в радянській енциклопедії фото одного з вівтарів з Коломийщині, ми досліджуємо його форму та приблизний розмір, що цілком збігається з Небелівським:
(Рис. 11) а) Вівтар з Небелівського Храму; б) Вівтар зі споруди № 1 на Коломийщині.
Щодо п. 6. Досліджені культові споруди трипільської етнокультурної групи переважно були у своєму внутрішньому виконанні червоного кольору. Це саме ми зустрічаємо й у радянських дослідників Коломийської площадки № 1.
Щодо п. 7. В культових спорудах стародавніх землеробів в їх західних частинах були організовані своєрідні глиняні подіуми-виступи, які запікалися вогнем до стану цегли. Ці подіуми були місцем де зберігалися священні реліквії, часто священне зерно в горщиках для випікання ритуальних хлібів. Про таку глиняну лаву повідомляється й в археологічних звітах з урочища Коломийщина. Відносять її до звичайної пічної споруди складського приміщення. Разом з цим в радянській Трипільській енциклопедії наводяться данні, що: «Під час розкопки однієї площадки біля Халеп’я Хвойка виявив наявність двох уступів, на яких були розставлені у великій кількості глиняні посудини[24]» – тим самим підтверджуючи існування своєрідних глиняних конструкцій для зберігання інвентарю.
Щодо п. 8. Під час розкопок Небелівського Храму були виявлені мініатюрні ритуальні посудини, які в точності по своєму виконанні походять на Коломийські. Порівняймо (Рис. 6) та (Рис. 12).
(Рис. 12) Ритуальний посуд з простору Небелівського Храму.
Такі унікальні мініатюрні горщики скоріше за все використовувались в ритуальних практиках пов’язаних з перенесенням священних вуглин вогню до домашніх вівтарів (досліджено в науковій праці «Реконструкція та інтерпретація ритуальних практик та культових церемоній в просторі Небелівського Храму»). Також відомі інтерпретації де в таких мініатюрних кубках спалювали запашне зілля чи речовини[25]. В кожному випадку такий набір використовувався під час сакральних дій. Відтак Небелівський Храм мав у своєму наповненні подібні до Коломийської споруди ритуальні предмети, що додатково сакралізує останню. Більш того в обох випадках ми знаходимо неймовірну подібність у знахідках антропоморфних скульптур: були пофарбовані червоною вохрою, попередньо розділені, жодна з фігурок не мала своєї відповідної частинки. Такий ритуальний набір закладався навколо споруд як в Небелівці, так і на Коломийщині.
(Рис. 13) Група розбитих антропоморфних фігурок знайдених навколо трипільського Храму в Небелівці.
В обох випадках знайдену антропоморфну пластику не вдалося поєднати хоча б один виріб. Їх навмисне знищення дозволяє припустити, що вони несли в собі якесь сакральне значення. Цікаво, що на трипільських поселеннях виявлені ознаки культових церемоній перед закладанням будівель. Наприклад під підлогою жител виявляють різні закладки (кальциновані кістки тварин, горщики, посуд, вохру тощо), але розбивання та розрізнення антропоморфних скульптур трапляється тільки при закладці сакральних споруд.
Щодо п. 9. На прикладі Небелівського Храму визначено, що в обмурівку несучих стін додавали досить складний набір різних домішків. Як зазначив археолог, першовідкривач Трипільських Храмів Михайло Відейко: «Все що є в Природі навколо, було використано при будівництві Храму [в обмазці], як частинка. Коли ми розкопуємо звичайні будинки, там у глину додавали тільки полову. Там ніколи не додавали дикоростущі рослини. Я вже два рази зіткнувся з тим, що два рази копаємо Храм, і два рази знаходимо в обмазці Храму дикоростущі рослини […] Додавати в обмазку весь цей гербарій, це якась суцільна магія»[26] – констатує Відейко. І як зазначили радянські археологи, в стінах глиняної обмазки центральної площадки № 1, що на поселенні Коломийщина, знайшлися різні рослинні домішки, жолуді та дерево, – той магічний гербарій, який відомий з храмових комплексів.
Щодо п. 10. Яма в самому центрі споруди № 1 з Коломийщини, яку радянські археологи попередньо віднесли до «заглибини з покидьками» попередньо наритою свинями (уважно читати на сторінці 550-551 енциклопедії Трипільської культури за 1940 р.). вже за сучасним станом дослідження подібні вияви належать до священних практик стародавніх землеробів. Як приклад за міжнародними дослідженнями «мегапоселення» Небелівка, які були проведенні з 2009 по 2014 рр. виявлені невисокі нагромадження будівельного сміття влаштовані після ритуалу спалення всього поселення. Дійсно такі нагромадження можна сприймати кіпами сміття в заглибленнях, але сучасні археологи доводять зворотне: «Це були низькі кургани пам’яті достатньо видимі в ландшафті «мегасайту», і в міру того, як все більше і більше будинків було спалено, кількість пам’ятних курганів збільшувалася, поки вони в кінцевому результаті не поширилися по всьому «мегасайту». Таким чином, процес створення «курганів пам’ятників» поступово перетворив «мегасайт» в місце паломництва для живих заради увіковічення пам’яті родових будинків»[27]. Надзвичайно важливо, що трипільські «кургани пам’яті» були інтегровані в майбутні покоління, і вже так звані степовики українських земель, перейнявши частково релігію предків, забудували всю Україну велетенськими «родовими курганами».
Тут також варто навести ритуальну яму з трипільського поселення Майданецьке виявлену під час розкопок у 2013 р.
(Рис. 14) Ритуальна яма з трипільського поселення Майданецьке (4 тис. до Р. Х.)
Такий «сміттєвий набір», як би висловився радянський археолог Козловський та його колеги, являв собою умовне коло влаштоване посудом в центрі якого були покладені черепи двох Турів. Відомо, що такому ритуалу передувало обпалення низу ями, потім вогнище було присипано глиною, а вже потім покладені реліквії відкриті археологією. Цей ритуал був влаштований на передодні залишення поселення – тобто напередодні його ритуального спалення. Відомо, що символ Тура у трипільців був пов’язаний з річним колом – символом Небесного Тельця. Відтак подібний ритуал міг проводитися в ознаменування закінчення священного кола (буквально викладеного з посуду), циклу існування поселення.
Варто ще навести один приклад, щоб дійсно пересвідчитись, що трипільські ями несуть в собі справді священні контексти. На прикладі відкритого в 2012 р. Небелівського Храму стало відомо, що в самому центрі його головного ритуального залу була організована яма. З цієї ями на початкових етапах будівництва відбиралась глина для будівництва вівтарів та подіуму на якому зберігалося ритуальне зерно. Потім яма була обсипана червоною вохрою, бо ж в ній знайдені грудки фарби, і з неї поставав, метафорично народжувався, головний храмовий символ. Червона яма у випадку з головним ритуальним залом Небелівського Храму, передавала уособлення лона Матері Землі з якої народжувалася первинна духовна субстанція. Досліджено, що центр Небелівського Храму – тобто умовна червона яма, заповнювалась рослинним символом, що було відображенням космологічного союзу Батька Неба з Матір’ю Землею від яких народжується космологічний плід – дитя Храму. Весь цей релігійний генезис походить від вкоріненого в землеробську сутність культу рослинності та Космічно-Природних процесів пов’язаних з народженням та переродженням.
Повертаючись до центральної ями у 2 м² нижче підлоги споруди № 1 на Коломийщині в якій радянська наука відкрила 30 посудин (при чому повідомляється про цілі посудини[28]), ми схильні заперечити висновки «імперської машини примітивізації союзних народів» про випадковість виникнення такого феномену. Ми маємо достатній масив наукової інформації, щоб визнати таку яму ритуальним феноменом.
Щодо п. 11. Повідомлення про миттєву руйнацію споруди з Коломийшини [падіння в середину приміщення стінки від якої подавився посуд] має місце лишень під час горіння приміщення та його руйнацію. Відтак цілком зрозуміло, що споруда підпала під ритуал вогняного, циклічного оновлення.
Щодо п. 12. Коломийське поселення заразом з усіма трипільськими поселеннями Київщини датовані приблизно 4 200-4 000 тис. до Р. Х. Це на декілька тисяч років менше ніж відводилось в радянські часи. В цілому враховуючи, що трипільська цивілізація почала формуватися з 5 400 рр. до Р. Х. з неї попередньо списали щонайменше дві з половиною тисячі років.
Висновок:
Підсумовуючи все вищесказане, слід визнати, що представлена споруда № 1 з трипільського поселення Коломийщина несе в собі всі ознаки священного місця чи культової споруди, або ж Храму в якому проходили землеробські обряди. Тут дійсно зберігалось і розмелювалось зерно, випікались священні хліби, але не заради складського зберігання, а заради громадських урочистостей пов’язаних з відродженням природи, святом засіяного поля чи збором врожаю тощо. Підготовка зерна та випікання паляниць в просторі культових споруд є абсолютно поширеним явищем в архаїчних землеробських культурах, а зернотерки для приготування муки були необхідною атрибутикою таких священнодій. Згадаймо, наприклад храмовий ритуал відомий в хетському царстві, де вручну на зернотерках готували хліб, причому зерно натирали до стану муки самі ж правителі.
Коломийська споруда відмічена ознаками ритуальної побудови, що значною мірою відповідає побудові трипільських храмових комплексів та в цілому культових споруд землеробських народів.
Визначено, що споруда № 1 на Коломийщині була обернена на точку весняно-осіннього рівнодення, тобто на той сакральний момент простору та часу коли сонце сходить точно над горизонтом в східній частині світу. Така підлаштованість скоріше за все була організована заради потрапляння променів сонця в структуру самої споруди, можливо на головний вівтар чи головний символ святилища. Це б одночасно фіксувало астрономічну календарну подію та освячувало простір сакральної споруди «енергією сонця». В такому процесі можливо освячувалося зерно на посіви, що для землеробів набувало екзистенціального значення. Нам відомі подібні аграрні ритуали землеробських племен тропічної Америки де споживання плодів землі без освячення, можуть понести за собою смерть (дивитися Леви-Строс К. Структурная антропология / Пер. с фр. Вяч.Вс. Иванова. – М., Академический Проект, 2008. – С. 127).
Центральну споруду з трипільського поселення Коломийшина за сучасним станом наукових досліджень пов’язаних з релігійною культурою трипільського часу необхідно віднести до загальнопоселенського святилища чи Храму в якому справлялися календарно-землеробські обряди. Необхідно визнати, що радянське притягнення споруди № 1 з Коломийщини до складу-комори несло в собі ідеологічну систему маніпуляції та пропаганди, в яких значення історії українських земель замовчувалося.
В кінці ми хочемо подати посилання на безкоштовне завантаження достатньо застарілої радянської енциклопедії «Трипільска культура» 1940 р. щоб кожен міг пересвідчитись в достовірності наведених фактів та формулювань: http://resource.history.org.ua/item/0013109
Завалій Олександр
[1] Трипільська культура. Т. 1. – К., Видавництво академії наук УРСР, 1940. – С. 24.
[2] Хвойка Вікентій В’ячеславович. URL: https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A5%D0%B2%D0%BE%D0%B9%D0%BA%D0%B0_%D0%92%D1%96%D0%BA%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B9_%D0%92%27%D1%8F%D1%87%D0%B5%D1%81%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87
[3] Хвойка В. В., Каменный век среднего Приднепровья. Труды XI Арх. съезда, т. I.
[4] Коломийщина. URL: http://esu.com.ua/search_articles.php?id=4166
[5] Трипільська культура. Т. 1. – К., Видавництво академії наук УРСР, 1940. – С. 18.
[6] Там само. – С. 24.
[7] Михайло Відейко: «55% українців походять від трипільців». URL: https://www.ar25.org/node/15653
[8] Дело Николая Вавилова. URL: https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%94%D0%B5%D0%BB%D0%BE_%D0%9D%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B0%D1%8F_%D0%92%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B0#cite_note-70
[9] Peter Pringle. «The murder of Nikolai Vavilov. The story of Stalin’s persecution of one of the twentieth century’s greatest scientists». – JR Books, London, 2009.
[10] Трипільська культура. Т. 1. – К., Видавництво академії наук УРСР, 1940. – С. 484.
[11] Там само. – С. 495.
[12] Там само. – С. 16.
[13] Там само. – С.17.
[14] Там само. – С.18.
[15] Там само. – С. 484.
[16] Там само. – С. 22, 27, 45, 47.
[17] Там само. – С. 501.
[18] Там само. – С. 80, 562.
[19] Там само. – С. 522.
[20] Там само. – С. 498, 515.
[21] Там само. – С. 550-551.
[22] Там само – С. 484.
[23] Там само. – С. 9, 33.
[24] Там само. – С. 570.
[25] Охріменко Г. Духовна культура первісного населення: навч. посіб. / Г. Охріменко, С. Локайчук. – Луцьк, Східноєвроп. нац. ун-т ім. Лесі Українки, 2015. – С. 118.
[26] Відновлення Трипільського Храму. Консультації проф. М. Відейка та В. Перегінця. [Електрон. ресурс]. – Режим доступа: https://www.youtube.com/watch?v=4VBbEJwbnrg
[27] John Chapman & Bisserka Gaydarska. The Pilgrimage Model for Trypillia Mega-Sites: The case of Nebelivka, UKRAINE. – Durham, Great Britain, 2019. – P. 78-79.
[28] Трипільська культура. Т. 1. – К., Видавництво академії наук УРСР, 1940. – С. 522.
