Формування Мішни датується кінцем ІІ – початком ІІІ століття. Її редакцією займався рабин Ієхуда ха – Насі. Мішна напсиана на мові івриту, виняток становлять вірші – на арамейській. До початку Мішна мала усну форму, в такому вигляді здійснювалася передача між вчителем та учнем. Стародавню форму Мішни повязують із періодом правління династії Хасмонеїв.
Джерела Мішни – спогади щодо трактатів, в яких мова йшла про богослужіння Єрусалимського Храму; екзегетика заповідей Тори, основою якої є галахські мідраші, прийняті рішення равіністичного суду як прецеденту.
З І-ІІ століття нашої ери – звід збірника галахської постанови, систематизацію котрої було розроблено Рабі Аківою, в історії ж цю особистість стали називати «батьком Мішни». Аківою висунуто ідею, за якою закони які тлумачаться через Тору здатні мати таку силу як заповіді, що є складовою Тори, оскільки їх сповістив Мойсею Бог.
Ієхудою ха-Насі зроблено кінцевий варіант канону юдейської Мішни. Підвівши підсумки дискусій між законовчителями, виводить кінцеву постанову у вирішенні важливих питань. Висловлювання рабинів І століття до нашої ери – ІІ століття нашої ери – неканонічні. Оскільки формування таких збірників відбулося після того як уклали Мішну; до таких збірників відносимо Тосефту, яка в збереженій формі прийшла до нас і належить Талмуду. Епоха танаїм закінчилася відразу ж після того як було записано Мішну, а амораїм – розпочалася з її тлумачення.
Рабіністичний закон йшов паралельно з укладом коментарів до Мішни. Мова оригіналу цих коментарів – арамейська. Самі ж коментарі стали називатися Гемарою. Гемару розуміли за Вавилонським Талмудом. Сама ж Мішна має такий зміст: кожен із шести розділів вміщає у собі шістдесят три трактати (тут мається на увазі поділ трактів на глави, останні ж поділені на окремі закони, де кожен із них має назву «Мішни»).
Не визначено складу розділів та послідовності трактатів; таку різницю містить як Мішна так і Вавилонський та Єрусалимський Талмуд. Мішна традиційно нараховує шістдесят трактатів, замість шістдесяти трьох. Здійснено розбиття трактату Незікін рівно на три частини. Один трактат склали Сандехрін та Макот, тим самим підкреслюючи смислову єдність. Принцип розміщення трактатів в середині розділів відбувався за рахунок зменшень об’ємів, яких не завжди дотримувалися. Помітне розташування трактату Брахот в першому розділі, котрий має опосередковане відношення до теми розділу.
Як бачимо в Мішні помітні сліди тексту не для запису, а швидше щоб запам’ятовувати. Закони Мішни мають не систематичний, а асоціативний порядок. Трактати найчастіше мають початок числових правил, які легше запам’ятати, а закінчує їх завжди будь-який цікавий опис випадку, висловлювання на пам’ять, що насправді жодного відношення до теми не має.
Мішна – юдидичнйи кодекс юдаїзму. У всій побудові змісту трактату законів писемної Тори не спостерігається; тому існує припущення близькості та доброго ознайомлення читача з ним. Не вирішеними залишаються насамперед галахічні питання, маємо приклади рабіністичних думок. Відтак перед укладачем стояла мета – підготовлення основи розвитку Мішни (стосується майбутнього доповнення та коментування, що й відбулося завдяки учням Рабі ха-Насі).
Пегас
