Культурологія — це дуже складний предмет, для дослідження якого доводиться використовувати різні методи. Деякі з них беруться з філософії, бо ці дві дисципліни сильно пов’язані одна о одною та мають спільні проблеми. Використання цих методів надає можливість більш детально вивчити різні аспекти феномену культури. Методи пізнання: експеримент, моделювання, спостереження, аналогія, синтез та аналіз. А також багато інших методів, які використовуються у філософії.
Однак існують власне культурологічні підходи і методи, які використовуються з метою кращого вивчення, адже кожен з них ставить різні питання. Їх можна об’єднати, аби створити повне та виключне знання про предмет дослідження.
Генетичний підхід. Таке дослідження дозволяє вивчити феномен з моменту його виникнення і розвитку. Це дозволяє робити діахронні «зрізи» об’єкту або процесу аби простежити розвиток від моменту виникнення і до сучасності. Це дозволяє побачити поступовий розвиток культури у часі, аби мат біль точні уявлення про досліджуваний об’єкт.
Компаративний підхід. Це порівняльно-історичний аналіз культур або конкретних галузей культури у часовому інтервалі. Порівняння відбувається між артефактами однієї культурної форми в різних світових культурах. Це дозволяє швидко виявляти специфіку різних культур. Цей підхід тісно пов’язаний з генетичним, адже вони виступають, як єдиний метод пізнання культури.
Системний підхід. З’явився як загальнонауковий. Він розглядає культуру, як універсальну властивість суспільства. Згідно з цим методом, усі культурні феномени виступають у ролі цілісних утворень, вони складаються з безлічі підсистем та елементів, проте кожна з цих частин знаходиться у ієрархічних відносинах з іншими. Такий підхід дозволяє вивчати певну культуру, показуючи її у даний момент часу з усіма зв’язками і відносинами з іншими культурними надбаннями та підсистемами своєї культури. Зіставлення з іншими соціальними явищами дозволяє зрозуміти її як одну зі сторін життя. Підхід орієнтований на кінцевий результат культури та її матеріальні цінності.
Структурно-функціональний підхід. Він дуже тісно пов’язаний з системним підходом та ставить за мету вивчення культури, як підсистеми соціально-культурної системи, у якій кожен елемент виконує службову роль в регулюванні суспільного життя. Це дозволяє виокремлювати всі сфери та елементи. Дає можливість зрозуміти, яким чином вони взаємопов’язані та яку роль відіграють у житті. Також можна дослідити, як ці елементи пов’язані з основним завданням — забезпеченням особливого способу життя і задоволення людських потреб.
Існує ще дуже багато методів дослідження розвитку культури та її впливу на соціум. Кожен з них ставить перед собою певне завдання, розглядаючи різні частини об’єкту. Це дозволяє проводити більш точні досліди. Усі отриманні знання укладаються у певну структуру, аби створити повне уявлення про культуру у будь-який момент її розвитку.
Іван Гудзенко