Одягають їх диякон та підризник, священик та єпископ на зап’ястя поверх підрясника. Зображення хреста на поручах символізує силу Божу, міцність, мудрість, якими їх наділяє Господь під час звершення святого таїнства. Це означає, що не руки людини, а Господа Ісуса Христа здійснюють таїнства за допомогою Божої сили.
У древній церкві не було поручів. Спочатку їх заміняли краї підрясника (іматія) та підризника, прикрашені вишитими двома або трьома смугами, між якими часто можна було побачити хрест. Поручі раніше належали до одягу візантійських імператорів. Із їхньою допомогою стягувалися рукави нижнього одягу, що виступали з рукавів імператорського сакоса (верхній одяг. Пізніше такі елементи одягу, що були символами влади, з честі та шани імператора поступово почали переходити до константинопольських патріархів (жезл, зображення двоголового орла на взуті та килимі).
Отримавши імператорські дарування, константинопольські патріархи в ХІ-ХІІ століттях передають поручі та сакос представникам інших ортодоксальних церков, найбільш визначним східним митрополитам та єпископам. Значно пізніше поручі дістаються священикам. У ХІІ столітті Симеон Солунський здійснює їхній опис як необхідної речі, яка входить до складу священичого та єпископського богослужбового одягу.
З ХІV-ХV століття таку нагороду можна було зустріти в архідияконів і дияконів. Таким чином, їх символічність досягла завершального етапу в ХVІ- ХVІІ столітті. Відтак поява поручів замінила пошиті смуги та хрести на рукавах підрясника та підризника. Крім того, блаженним Симеоном, архієпископом Солунським, витлумачується символічне значення поручів, які не тільки уособлюють знак сили та премудрості Божої, але й тим самим нагадують пута, якими зв’язали Ісуса Христа і повели на суд до римського префекта Понтія Пилата.
Богдан Стрикалюк
